Книги Зигмунда Фрейда

Зигмунд Фрейд, австрійський психолог і лікар-психіатр, засновник психоаналізу, залишив після себе двадцять сім томів епохального спадщини.

Серед них, мабуть, найбільш гучними є «Тлумачення сновидінь», «Тотем і табу», «Я і Воно», «Психопатологія повсякденного життя» і «Лекції по введенню в психоаналіз».

Праця «Тлумачення сновидінь» побачив світ у 1900 році, але перший свій сон Фрейд розшифрував набагато раніше. Відома навіть точна дата.

Це сталося 14 липня 1895 року. Аналізуючи свої сни і згодом, він прийшов до висновку: уві сні виконуються нереалізовані бажання.

Сон по Фрейду – це заміна дії, і в його фантастичною ілюзорності душа рятується, звільняючись від надлишку напруженості. Іншими словами, будь-яка пригнічена і витіснена в невідомі глибини мозку проблема, манівцями, так чи інакше, але все ж знайде вихід.

Можливо, це проявиться в нервових розладах різного типу, а, можливо, несвідоме, тобто сон, підкаже свідомості шляхи вирішення проблеми. В принципі, ще до Фрейда вчені припускали наявність в мозку якогось накопичувального резервуара, куди стікаються всі спогади і звідки, час від часу, пам’ять повертає їх до тями.

Але ця «терра інкогніта» ніколи і нікого не цікавила всерйоз, окрім Фрейда, який зумів зазирнути в несвідоме, з боку якого, за його твердженням, свідомість людини відчуває безперервне тиск. Згідно Фрейду, символіка сну універсальна для всіх. Всі символи сновидінь замінюють потягу. У праці «Тотем і табу», Фрейд піднімає неабияку проблему: що і, головне, чому обмежує людину в його прояві вроджених інстинктів.

У спробі знайти відповідь на це питання, Фрейд звертається до самого виникнення релігійних вірування, справедливо вважаючи їх витоками культури взагалі. Він виявив чітку закономірність впливу середовища проживання людини на його мислення, на його поведінку, на діяльність.

Чим далі розвивається людина зокрема і людство в цілому, тим більш грунтовною стає відстань від органічних, природних основ життя. Так Фрейд розглядав культуру, як якийсь обмежувач, як систему заборон, які і витісняють в несвідоме все природні потяги людини.

Фрейд, вивчаючи витоки цих заборон, зробив ще одне важливе відкриття. Навіть в самих диких племенах патріархального типу діє ціла система моральних і моральних заборон, які регулюють всі найважливіші аспекти життя племені. У тому числі і уникають інцестів.

Так Фрейд ще раз довів, що совість – це спадкова сила душі, яку кожна людина набуває в зв’язку з едипове комплексом. Виходить, що вроджене несвідоме потяг породило гріх, а він, у свою чергу, виявився першим двигуном всієї людської історії, поворотним моментом в антропогенезу.

Ще в 1929 році Фрейд розвиває концепцію структури людської психіки, виділяючи три важливих фактора: «воно», «я» і «понад Я». Всі свої спостереження і висновки він виклав у книзі «Я і Воно», яка вийшла друком у 1923 році. Фрейд невтомно боровся із сучасною психологією того часу психологією несвідомого. «Воно» – це сукупність інстинктивних, вроджених потягів. «Я» – свідомість, яке в процесі еволюції відокремилося від «Воно» з метою адаптації до середовища проживання.

А ось «Понад Я» з’явилося в результаті виникнення людського суспільства, яке пригнічує інстинкти і направляє діяльність «Я». Релігійні обряди Фрейд характеризує, як невроз нав’язливого стану, а саму релігію – «Колективним синдромом нав’язливості». Фрейд спробував вивести вищі психічні функції, такі, як мистецтво, прагнення філософського пізнання, з нижчих. Позитивною формою приборкання інстинктів він вважає сублімацію, бо саме вона перетворює сексуальні потяги до вищих типи людської діяльності.

Посилання на основну публікацію