Есе з історії про князя Святослава

Відчайдушний, хоробрий воїн або невдаха-правитель, що вмів тільки мечем махати і голови рубати? Недалекий язичник, чи не вмів об’єднати країну або «останній бастіон» свободи віросповідання перед насильницьким нав’язуванням християнства? Ким же був князь Святослав Ігорович, правитель київський з 945 по 972 роки?

Особисто я, як автор есе про цю людину, проникнуть до нього тільки повагою. Я зараз не говорю про гуманність – в ті часи правителі домагалися свого майже завжди тільки силою і силою зброї. Можливо, він викликає співчуття тому, що Святослав загинув молодим, тридцятирічним, в бою, не криючись від ворогів за спинами своєї дружини? Також тому, що войовничий гарячий Святослав дійсно довгий час брав військові перемоги. Він був хоробрим воїном, чимало налякав своїми загонами Візантію і розгромив Хозарський каганат – в той час сильну державу. Але, як і будь-який войовничий правитель,

Святослав отримував в історії неоднозначну оцінку. Фактичне правління його було недовгим – на престол він вступив в трирічному віці, але довгий час замість сина правила мати, княгиня Ольга. У правлінні Святослава траплялися цілком природні для завойовника «проколи» – в черговий раз, пішовши з дружиною в похід, Святослав залишив в Києві правити мати, в цей час до Києва з’явилися печеніги. Ользі вдалося послати з обложеного Києва звісточку синові, і дружина Святослава вчасно встигла повернутися на захист столиці.

«У ці часи загального варварства гордий Святослав дотримувався правил істинно лицарської честі – писав про нього Карамзін. Святослав, який отримав чимало перемог, ніколи не нападав без попередження. Але поборник християнської віри Карамзін, звичайно, не міг примиритися з тим, що Святослав наполегливо залишався в язичницької віри. Також Карамзін вважав Святослава банальним любителем війни, видобутку і гулянки: «Святослав не їсти приклад государя великого, бо він славу перемог поважав більше державного блага …».

Я не згоден з Карамзіним, тому що аргументів державного егоїзму Святослава немає. Він зміцнював держава по-своєму: зростанням військового авторитету, перемогами, незалежністю, збиранням данини і звільненням від тих, хто данини вимагав.

«Чужої землі шукав, свою втратив» – написали печеніги на кубку, зробленому з черепа Святослава. Святослав загинув, повертаючись зі скрутного далекого походу на Балкани від рук печенігів князя Курі. Втім, землю втратив тільки Святослав, а не його нащадки. На престол після загибелі батька вступив його син Ярополк, а за ним – Володимир Великий.

Посилання на основну публікацію