Читач літературного твору і його роль, взаємодія тексту і читача

Читач є головним учасником літературного процесу. Читання як вид діяльності людини присутній на всіх етапах створення літератури. Автор, створюючи твір, читає тексти інших письменників, попередників і сучасників, і його герої, безумовно, – теж читачі. Завдяки читачеві здійснюється безперервний зв’язок культур і цивілізацій людства.

Поняття «читач» треба розглядати ширше, ніж «людина читає». Будь-який літературний твір, письмове чи усне, звернене до людини. Потреба людини зрозуміти світ навколо себе, та й себе самого, спочатку була і залишається спонукальною силою творчої діяльності. Тому людина і в давні часи, сприймаючи усний текст, вже був «читачем». При цьому читач, у всьому обсязі значення цього слова, – зовсім не пасивний адресат художнього тексту, а активний суб’єкт творчого процесу. Не слід також розуміти під словом «читач» лише окремої людини, читач – це також і перш за все людський колектив, що змінюється в часі і впливає на розвиток літератури. Так, в Античності життя вимагала епічних героїв; за часів Шекспіра людина, усвідомивши себе як особистість, визначив появу в літературі Гамлета і Дон Кіхота; герої російської літератури XIX століття у всій глибині і складності відбили людини нового часу; сучасна література вчиться відповідати очікуванням читача ери Інтернету і інформаційного суспільства.

Літературознавство XX століття відкрило глибокі взаємозв’язки літературного тексту і читача. Російський учений М.М. Бахтін ввів в науку про літературу поняття «діалогічний текст», суть якого полягає в тому, що текст не «застигає» в момент створення, а залишається живим і рухомим завдяки сприйняттю читачів. Кожне нове прочитання тексту суб’єктивно, і сам текст постає в нашій свідомості іншим, він немов є живим співрозмовником читача. Діалог, згідно з концепцією Бахтіна, виступає як спосіб пізнання світу, як умова розвитку життя. При цьому існує два види прочитання літературного тексту: близьке прочитання, коли люди читають сучасний твір і знаходять в ньому відображення своїх нинішніх почуттів і поглядів, і далеке прочитання, при якому читачі більш пізнього часу бачать те, що раніше було приховано для сучасників. Наприклад, сучасник І.А. Тургенєва, читаючи повість «Ася», відзначає її художні достоїнства, оцінює глибину і тонкість в зображенні історії кохання. Однак ще не може усвідомити її значення як твори про сутність любові, твори, яке стоїть в одному ряду з «Ромео і Джульєттою» В. Шекспіра, «Євгеній Онєгін» А.С. Пушкіна, «Будинком з мезоніном» А.П. Чехова.

Нарешті, читачем є кожен з нас. Здатність читати і розуміти літературний твір відповідає нашому віку, інтересам, душевним запитам, освіти, культури, рівнем розвитку. Так, в 5 класі ми не змогли б повноцінно сприймати повість Ф.М. Достоєвського «Бідні люди», а в 8 класі розповідь В.П. Астаф’єва «Васюткино озеро» здався б нам дуже дитячим. Отже, ми впливаємо на літературний процес, очікуючи від художньої літератури відповідей на наші запитання, а й література навчає, формує в нас особистість і пробуджує почуття прекрасного. Адже той, хто зуміє по-справжньому прочитати і зрозуміти вірш Пушкіна «Я вас любив …», зміниться назавжди і буде пам’ятати, що любов – це «пробудження душі».

ПОДІЛИТИСЯ: