Артур Шопенгауер – книги

«Для четвероякого кореня достатньо підстав» (1813р.) – перша робота ще молодого німецького філософа Артура Шопенгауера. Вона викликала інтерес фахівців, зробила знаменитим нового учасника в області філософії, преса теж не обійшла його увагою, опублікувавши кілька статей з позитивними відгуками. Учитель юного мислителя професор Шульц дуже уважно поставився до роботи свого учня, похваливши її і віддавши належне глибині і свіжості його поглядів на життя людини. «Світ як воля і уявлення» (1819р.) – головний і фундаментальна праця Шопенгауера. Він вважає, що існує два світи. Перший являє собою моє уявлення, а другий – це реальність, світ – воля. І якщо в першому все відбувається з якоїсь причини, то в другому немає місця співвіднесеності з простором і часом, він нічим не створений і безмежний. І завдання філософії, на думку автора, визначити кордон між названими двома світами. Формула Шопенгауера про світ як моєму уявленні відкриває його головна праця. У ній відтворюється філософія буддизму, суть філософських ідей Лейбніца, Юма, Берклі і Канта. Ця формула здається очевидною, оскільки очі розрізняють фарби, вуха сприймають звуки, руки споглядають предмети. Але це все тільки я вважаю. А феноменальний світ – це мої ідеї, продукт мого розуму. Припустимо, що я організований якось по-іншому. Тоді світ би змінився на краще, представляючись мені абсолютно іншим, складеним з інших феноменів. Значить, світ знаходиться в залежності від суб’єкта, що сприймає цей світ. Таким чином, існують два світи: світ феноменів, в якому немає нічого реального, і світ нерозгаданий, таємничий і, можливо, незбагненний. А це вже воля. Але не в буденно життєвому сенсі.

   Воля, на його думку – це джерело всього існуючого. У ньому – прихована сутність буття феноменів. Воля – це вільне, зовсім не скуте причинами і підставами бажання. Воля всюдисуща і багатолика. Її роль наочна в рослинному світі. Вона бачиться тут в безперервному прагненні, бажанні, несвідомому бажанні. Дерево тягнеться до світла, причому зростає тільки вертикально. Корінь жадає вологи. Насіння в землі неодмінно пустить паросток вгору, а корінь тільки вниз. Стебла трави і квітів, що пробивають асфальт – це прояв волі. І якщо говорять, що вогонь не хоче горіти, то це не образ, а реальне спонукання в сфері стихій. Воля, вважає Шопенгауер, – це якась сила, за допомогою якої виникають істоти, індивіди, які живуть в реальному просторі і часі. Воля – це те, що, навіть не існуючи, прагне до існування, стає реальністю, об’єктивується в багатьох різних втіленнях. Воля НЕ пізнавана, оскільки вона поза законами часу і простору. Але наш інтелект здатний сприйняти реальне виявлення волі. Воля – незмінне й вічне прагнення буття. Поки вона є, є і Всесвіт. У неї, вважає філософ, три основних властивості: тотожність, незмінність і свобода. Найбільш чітко вона виявляється в людській істоті і його свідомості.

   Людина – це вісь з обертовим навколо нього макро – і мікрокосмосом, а цінні характеристики останнього впізнаються за допомогою сприйняття: добро це для мене або зло.А в чому полягає горезвісний філософський песимізм Шопенгауера? У тому, що характер незмінний. Не можна зняти з себе свою індивідуальність, як одяг. А, значить, і сховатися від себе, втекти, втекти неможливо. А, отже, змінитися, перетворитися людина не може. Грішник назавжди залишиться грішником. Навіть звичайні люди, ще не зовсім потонули в болоті зла, не можуть сподіватися на духовне очищення і виправлення. У кожного свій жереб. І це незмінно. Однак незмінність характеру відносна, а не абсолютна. Свою самобутність, звичайно, не скинеш. Але специфічність характеру зберігається до того часу, поки не стане іншою. І таку можливість він не виключає. А ось позбавлятися від світового зла можна і потрібно. Багато шукають цього визволення релігії, в мистецтві. А Артур Шопенгауер – в пізнанні, що дає волі кінцеву свободу.

Песимізм виникає на шляху відважного прагнення до істини. Воля ж – невичерпне і вічне джерело життя і, як парадокс, всіх прикростей і страждань. Воля прагне до невичерпного ідеалу. Це і викликає наші страждання. Відмовившись від буття, життя, насолод, можна уникнути страждань. Життя Будди і Ісуса Христа, стоїків і пустельників наводяться філософом як ілюстрації до своїх висновків.

«Афоризми життєвої мудрості» – книга про культуру, особистості, історії. У ній поєднуються чистота і глибина думки, чорний гумор, іронія і туга за істинного буття. У ній простежується прагнення філософа навчити людей жити радісно, ​​зріло, спокійно, легко і щасливо. Жити так можна, якщо збагнеш життєву мудрість. Для цього, вважає автор, потрібно спробувати переорієнтувати себе, осягнути власну індивідуальність, відмінність від інших. Тоді людина вступить в світ вільної думки, яка розкриє таємниці його життя, його природи. Тільки в опорі на свій неповторний досвід ми ясніше зрозуміємо протягом життя і знайдемо кращі шляхи до її облагороджування. У книзі шість розділів, кожен з яких – це ще один крок на шляху до оволодіння мистецтвом щастя. Ця книга не схожа на зведення правил, моралей або набір афоризмів. У спробах викласти життєву мудрість вбачаються послідовно продумані світоглядні принципи. Філософ стверджує, що щастя можна знайти тільки на самоті і тільки в абсолютній гармонії всередині себе, що цього неможливо досягти ні з коханою, ні з братом, ні з одним, адже всі люди – зі своєю індивідуальністю і настроєм, а це завжди дисонанс, іноді малий, іноді величезний. Якщо у людини багатий, чистий і високий внутрішній світ, то він буде насолоджуватися вищим щастям. І дітей для цього потрібно навчити переносити самотність, оскільки тільки в ньому вони згодом знайдуть джерело свого щастя, душевної гармонії і спокою.

   «Трактат про кохання» – оригінальна праця Шопенгауера, в якому філософ стверджує, що любов настільки серйозне явище, що тільки поетам цю тему залишати не можна. Він каже, що любов – це непереборний потяг людей протилежної статі. Це така таємнича сила тяжіння закоханих, яка є проявом волі їх не народженої дитини. Це означає, що природа на рівні двох людських організмів «обчислює»: біологічна комбінація цих тіл здатна дати оптимальне потомство. Тому і виникає тяжіння – любов.

...
ПОДІЛИТИСЯ: