Аналіз вірша «Смерть поета» Лермонтов

Хоча Лермонтов і не знав Пушкіна особисто, але був знайомий з його творчістю, яке високо цінувалося ім. Коли до нього дійшла звістка про смерть поета від кулі Дантеса, він був вражений до глибини душі цим сумним звісткою. Він приступає до створення першої частини вірша «Смерть поета», яке за своїм змістом стало свого роду відповідь пострілом на адресу як явних, так і таємних вбивць поета. Очевидці розповідали, що рукописні копії вірші блискавично поширилися не тільки по столиці, а й по всій Росії.

Твір вийшло дуже емоційним. У кожній її рядку відчувався ледве стримуваний гнів упереміш з приглушеними риданнями. А як тільки мова заходить про Дантесе, то у віршах проривається явне обурення. Завдяки точному співзвучністю віршів Лермонтов домігся того, що читач, немов сам на власні очі, бачить довгий блюзнірське прицілювання вбивці.
Далі звучать закиди на адресу тих, хто направляв смертельну зброю вбивці. Хоча прямого називання імен і немає, але не важко здогадатися, кого має на увазі автор під тими, хто надів на поета «повитий лаврами терновий вінок». Від Лермонтова дісталося всім ідейним захисникам самодержавства. Не випадково зображення автором на полях твори профілю начальника штабу жандармського корпусу.

Пізніше, коли Лермонтов став свідком несправедливою хули на адресу вбитого поета, сильне обурення охопило його проти всіх захисників Дантеса. І друга частина вірша не змусила себе довго чекати. Але на відміну від першої частини, в якому звучали недвозначні натяки на вбивць поета, друга частина зазвучала більш різко і однозначно.

Все царедворці, які сприяли Миколі I в убивстві Пушкіна, дізналися у другій частині вірша себе. Лермонтов стверджує, що суд нащадків буде дуже суворим. Він загрожує кривавою розправою всім катам декабристів і Пушкіна. Гряде народна революція. Так, у всякому разі, сприйняли сучасники останні рядки твору. Про це говорить і той факт, що невідомий послав вірш до палацу, додавши на рукопис приписку: «відозву до революції». Оскаженілий цар пригрозив вчинити з поетом відповідно до закону.

Але відважного поета не лякали погрози. Його ім’я стало відоме всюди, тому що в той час, коли смерть поета все оплакували мовчки, а вбивць проклинали пошепки, загрозливий голос Лермонтова зазвучав гучно і привселюдно затаврував ганьбою високопоставлених злочинців.

Посилання на основну публікацію