Аналіз вірша «Фонтан» Фета

У 1891 році Фет написав свій знаменитий вірш «Фонтан». Ліричний герой в ньому існує в певному симбіозі з літньої ночі: «Ніч і я, ми обидва дихаємо». Цей союз дуже важливий для вірша. Вони разом дихають п’яним, нічним липневим повітрям, який легко вгадується за згадуванням запаху цвіту липи. Вони обидва помічають заспокійливий танець води у фонтані, і чують його прекрасну пісню. Перед цією піснею замовкає і ліричний герой, і фонтан.

Далі Фет робить щось воістину гідне великого генія – він оживляє фонтан, дає йому можливість не тільки грати музику, а й розповісти ліричним героям свою історію. «Я, і кров, і думка, і тіло» – каже їм фонтан, таким чином автор показує, що це історія справжньої людини. Людину, яка складається з плоті, крові і, що найголовніше, з розуму, що дозволяє йому бачити, як насправді влаштований світ. Це бачення дає можливість говорити від імені всього людства: «Ми слухняні раби». Але чому раби? Таким чином, автор вирішив показати всю нікчемність людей в цьому світі, слабкість перед долею. Тут життя порівнюється з роботою вже реального фонтану. Подібно воді в цьому механізмі, життя виштовхує на певну вершину, максиму існування. І ми дійсно «сміливо підносимося» вгору, вважаючи такі подарунки долі як щось, що само собою зрозуміло. І ось тут головний акцент всієї промови фонтану: ми все одно впадемо з вершини життя в води світу душ, де тільки Господу судити за гріхи і вирішувати нашу подальшу долю.

В останній строфі в вірш вривається ранок. Воно походить від ліричного героя, який нарешті позбавляється від союзу з вночі. У цей момент відкривається справжня сутність образу літньої ночі – це метафора сумнівів, темних думок. І примітно, що вся ця хвиля почуттів, яка накриває поета, насправді, дуже коротка, як і кожна літня ніч. Ранок рано чи пізно настане. Герой розуміє, що насправді він живий: «Думка лине, серце б’ється», все його сумніви насправді не мають сенсу адже: «імлі мерцаньем не допомогти». Але ця нездатність розвіяти темряву вказує на ще один сильний акцент: автор показує, що для нього необхідно нести сильне світло, тобто бути чистим в думках своїх, справах і найголовніше – віру. Так, разом з появою цієї віри закінчується основна частина твору.

Для розуміння фіналу вірші, варто розуміти який контекст за ним стоїть. Це одна з останніх передсмертних робіт автора. Всі ці сумніви, засновані на страху перед швидкої смертю, яку Фет, безумовно, відчував. Кров – ця вода у фонтані тіла людського тіла обов’язково повернеться до серця, вона потрапить в смертельний водойму, але душа нікуди не дінеться. Великою надією на боже порятунок закінчується вірш. Зрештою «зоря погасив ніч», тут прямий натяк на християнську різдвяну зірку. У фіналі вірша читач знаходить надію на життя і це, мабуть, найважливіше з того, що Афанасій Фет хотів передати.

Посилання на основну публікацію