✅Аналіз роману «Черниця» Дені Дідро

🎭 Відомий філософ і просвітитель 18-го століття Дені Дідро розповідає в своїх книзі про трагічну долю юної Сюзанни Сімоне, дівчини з буржуазного стану.

Вся історія викладається від імені самої Сюзанни, яка вирішила розповісти своєму покровителю про все, що з нею сталося, щоб попросити у нього допомоги і захисту її від переслідувань.

Читач з перших же сторінок переймається тією атмосферою несправедливості і недоброзичливості, яка оточує Сюзанну в будинку її батьків з ранніх літ.

Дівчина з болем і гіркотою пише про те, що вона ніколи не відчувала себе рівною старшим сестрам, що з нею завжди поводилися не найкращим чином, хоча вона була і найбільш красивою з дочок адвоката Сімона, і необхідні для дівчини її кола науки засвоювала істотно краще.

Сюзанна здогадується про те, що, можливо, народилася не від тієї людини, яка вважається її батьком, і майбутнє підтверджує ці здогадки.

Однак, вона ще дитиною тяжко страждає через упереджене ставлення батьків.

Але справжня трагедія починається з того моменту, коли дівчині, сповненої радісних надій на придане і подальше заміжжя, жорстко оголошують про те, що вона повинна піти в монастир.

Саме з цієї хвилини Сюзанна проявляє свій твердий характер і незвичайну силу волі, яка і допомагає їй вижити згодом, попри всі муки, яким вона піддається.

Вона навідріз відмовляється вступити в монастир, намагаючись пояснити батькам, що не має ніякого бажання присвятити своє життя Богові, вона прагне жити у світі, стати дружиною і матір’ю, як і її сестри, для яких батьки не пошкодували коштів на придане.

Але ніхто і не збирається прислухатися до прохань дівчини.

Однак Сюзанна не здається. Те, як вона в присутності чималої кількості людей, запрошених на її постриг, голосно вимовляє «ні» у відповідь на запитання священика, чи готова вона стати нареченою Христа, викликає мимовільну повагу, адже вона всього лише зовсім юна, тендітна дівчина, на яку давить шалений тиск з усіх боків.

Сцена, в якій Сюзанна намагається благати мати хоча б дати їй можливість вийти заміж нарівні з сестрами, справляє гнітюче враження. Жінка просто відкидає від себе дочку, як непотрібний їй предмет, і говорить про те, що саме існування Сюзанни нагадує про їх скоєний в молодості гріх, тому вона просто не може її бачити.

Немає нічого дивного в тому, що дівчина зрештою здається, чуючи наполегливі благання матері. Сюзанна все ж її любить, хоча та цього і не заслуговує, адже її завжди лише дратувала молодша дочка.

Пройшовши процес постригу в напівнепритомному стані, Сюзанна потім знову починає боротися за себе, аж ніяк не маючи наміру покірно виконувати всі забаганки безглуздої і обмеженої настоятельки.

Дівчина твердо оголошує всім, що буде жити і діяти відповідно до монастирського статуту, що свої обов’язки вона стане виконувати бездоганно, але не дозволить вимагати від неї більшого.

У монастирі юна черниця стає об’єктом самого справжнього цькування, товаришки за наказом матінки не перестають над нею знущатися, але і цим жорстоким випробуванням не вдається зломити дівчину, вона бореться за свою свободу і знаходить людину, яка готова допомогти їй розірвати обітницю, принесену з примусу.

Після того як ця спроба закінчується провалом, Сюзанна вже мріє померти, розуміючи, що довго не зможе витримувати сусідства з безжальними щодо неї монахинями.

Автор правдиво показує читачам те, що насправді відбувалося в 18-му столітті в так званих «обителях святості» і якими жорстокими і нелюдськими могли бути ті, хто присвятив себе служінню Господу, відмовившись від мирських благ.

Після переведення до іншого монастиря Сюзанні на деякий час стає трохи легше, тамтешня настоятелька з першого дня демонструє до неї явне розташування.

Але дівчина відчуває, що матінка надто наполегливо шукає  дружби з нею, причому не тільки в денний, але і в нічний час. Сюзанну турбує прагнення настоятельки якомога тісніше з нею зблизитися, хоча в силу своєї невинності і життєвої недосвідченості вона і не усвідомлює до кінця намірів цієї жінки.

Сюзанні все ж вдається встояти перед домаганнями настоятельки, яка незабаром помирає в стані повного божевілля, проте знаходитися в монастирі дівчина більш просто не в змозі.

Вона здійснює втечу і, ховаючись в робітниць у прачки, звертається за допомогою до маркіза де Круамара, благаючи його про те, що їй потрібно всього лише служба покоївки в глухій провінції. Сюзанна закінчує свої записки словами про те, що не ручається за себе. Якщо їй доведеться знову опинитися в якомусь монастирі, вона не зможе втриматися і накладе на себе руки.

Фінал роману неясний, автор надає читачам самим домислити, якою могла б стати подальша доля героїні.

Сюзанна дійсно викликає щиру повагу своєю:

  • мужністю;
  • стійкістю;
  • душевною чистотою.

По завершенні читання цього твору хочеться вірити, що покровитель дійсно їй допоможе, і вона ще зможе стати щасливою.

Посилання на основну публікацію