Аналіз поеми О. Блока «Дванадцять»

Поема “Дванадцять” Олександра Блока, написана в січні 1918 року, є вершиною творчості поета і, на думку сучасників, найзначнішим твором, створеним в Росії в післяреволюційний період. Сам Блок високо цінував своє творіння, і навіть записав у своєму щоденнику в день закінчення рукописи поеми “Сьогодні я – геній”. Хоча згодом, в тому числі і під впливом критики з боку консервативних письменників, він періодично міняв своє ставлення до поеми.

“Дванадцять” – глибоко реалістичний твір, воно немов виткане з уривків розмов, пісень і агітаційних промов, швидкоплинних образів і картин, які Блок спостерігав в революційному Петрограді. Уже з перших рядків читач переймається хаотичністю відбувається, контрастністю можна побачити їм картин, але, в той же час, відчуває наснагу, що панує в простому народі, його відчайдушні надії на краще майбутнє. Поет широко використовує простонародні вирази, частівкових склад і навмисні спотворення в написанні слів для додання віршам потрібного відтінку.

У той же час поема є відображенням внутрішніх переживань самого Блоку. Він безмірно втомився від війни, мимовільним учасником якої він став, співчуваючи простим солдатам, ненавидячи всім серцем буржуазію і влади, глухі до страждань простого народу. Він багато в чому поділяв переконання і цінності тих дванадцяти бійців, які стали героями його твори. Навпаки, довговолосий письменник-слов’янофіл і, тим більше, товстопузий поп, чужі і глибоко огидні автору.

Поема наскрізь пронизана контрастними образами, котрі є відбитком внутрішніх переживань поета. Найбільш значними з них є образ шолудивого пса і абсолютно недоречного тут, здавалося б, Христа, що веде за собою, як дванадцять апостолів, загін революційних солдатів. Гротескна рима пес-Христос, завершальна твір, характеризує ставлення Блоку до революції і до Петрограду того періоду. Все змішалося, світле і темне, нове і старе, і залишається лише сподіватися на хороший кінець.

ПОДІЛИТИСЯ: