Аналіз казки “Каша з сокири”

Російська народна казка “Каша з сокири” відноситься до рубрики “Побутові казки та анекдоти”. Забавна історія про кмітливого солдата і жадібну селянку давно стала використовуватися в художній літературі, журналістиці і в приватних бесідах як позначення ситуацій певного типу. А саме, коли говорять, що хтось “зварив кашу з сокири”, то мають на увазі вилучення та застосування прихованих можливостей в поєднанні з добре відомими прийомами.

У казці жадібна селянка, впустивши в будинок йде на побивку старого солдата, “прикинулася сиротою”, скаржачись на відсутність їжі. Хитрувала селянка тому, що не хотіла ділитися з солдатом своєю їжею, тільки порушувати традицію російського народу про добросерда прийомі стомленого мандрівника не ризикнула. Але досвідчений солдат за зовнішнім виглядом господині зрозумів, що селянка живе в достатку, а прибідняється з жадібності.

На таку непривабливу хитрість солдат відповів своєю хитрістю. Приголомшивши тупувату селянку нечуваним рецептом “каші з сокири”, солдат, крок за кроком, витягнув з комори господині всі необхідні для ситної солдатської каші інгредієнти. Сокира, кинутий в котел першим, був тільки приводом для виготовлення каші.

За принципом виготовлення “каші з сокири” надходять багато рекламодавців. Знайшовши підходящий гасло, що зацікавив публіку, досягають успіху в бізнесі. Коли ж справи в бізнесі починають йти на лад, тоді “сокира”, тобто початковий рекламне гасло, можна покласти в рюкзак, адже каша вже зварена. Ось тільки всім хитрунам корисно було б запам’ятати, що у відповідь на їх хитрощі можуть знайтися кмітливі люди з більшою кваліфікацією в справах обману. Щоб не бути обдуреним, краще і самому нікого не обманювати! Казка брехня, та в ній натяк!

Посилання на основну публікацію