Аналіз епізоду “Плач Ярославни (Слово о полку Ігоревім)”

Варіант 1

«Слово о полку Ігоревім» – літературний пам’ятник давньоруської культури, в якому розповідається про невдалий похід князя Ігоря Святославича на половців у 1185 році.

Плач Ярославни – це одна з трьох частин поеми, присвячена моменту скорботи дружини князя Ігоря про невдалому результаті бою, в якому брала участь його дружина. Цей епізод визнаний одним з кращих у всьому творі, а його героїня виступає символом люблячої і вірної дружини.

Образ Ярославни уособлює собою тему сім’ї, світу, будинки і нестерпної нудьги за чоловіком, який щомиті ризикує загинути від ворожого меча. Її хвилювання настільки сильно і непереборно, що вона готова стати птахом, щоб якомога швидше опинитися поруч з чоловіком і залікувати його рани. Що характерно, подібні прийоми, а саме перетворення героїв творів народної творчості в різних птахів і звірів, являють собою одну з основних рис руського фольклору.

Дія відбувається в той період, коли Русь вже прийняла християнство, але в той же час ще продовжує традиції язичницької віри. Про це говорять художні образи, які використовуються в творі. Наприклад, Ігор, помітивши чорну тінь, що піднялася над руським військом, засумнівався в вдалому результаті битви.

Або, наприклад, звернення Ярославни до вітру, до сонця, до річки, означає її віру в язичницьких богів, що уособлюють названі сили природи. Вона розмовляє з ними на рівних, то закидаючи, то благаючи про підтримку та захист. Крім того, за допомогою даного прийому автор показує красу руської землі, безмежність її полів, яскраве сонце, високі гори, глибокі моря і могутні ріки. Вся неосяжна і велика Русь втілилася в цій картині, уособлена в образі прекрасної Ярославни. Її плач несе в собі не тільки страждання і печаль, але також наповнений ніжністю і світлою надією.

Монолог героїні – це лірична пісня, пронизана невгасаючої надією на швидке повернення князя Ігоря з поле бою. І за її віру і безмежну любов доля щедро винагороджує Ярославну. Благання почуті, і князь Ігор утікає з полону, ведений чудовою силою на шляху до свого дому.

Таким чином, плач Ярославни є найважливішою сюжетної складової поеми «Слово о полку Ігоревім». Саме в ній міститься вся сила всезагальної народної скорботи про полеглих війнах і затверджується ідея творення та світу.

Варіант 2

12 століття для Русі ознаменувався багатьма подіями, але, в основному, військової спрямованості. Якщо говорити про культурний розвиток держави, то важливо помітити, що саме на цей час припадає чудовий пам’ятник давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім».

Вищеназване твір має чітку структуру, якій підпорядковані ідея, жанрові особливості, засоби мови. У «Слові …» немає нічого випадкового або зайвого: кожен епізод важливий, він несе певне смислове навантаження.

В даному творі йтиметься про епізод, який літературознавці називають «Плач Ярославни». Це свого роду передбачення долі улюбленого лади.

«Плач» дозволяє невідомому нам автору посилити емоційний фон тексту. У ньому, єдиному в тексті, нічого не приховуючи виражені авторські почуття і переживання.

Ярославна уособлює собою землю Руську. І в плачі дівчині яскраво показано ставлення всієї землі руської до військових подій з половцями.

Якщо говорити про композиційному побудові тексту, то «Плач» важливий як вирішеним втечі Ігоря з полону. Тому що лада Ярославна звертається до сонця, вітру, Дунаю, потім, щоб вони допомогли її коханому звільнитися від половецьких пут, потім, щоб лада зміг бути з коханою разом.

 Якщо «Плач» вилучити з тексту, то порушиться його стрункість і смислова завершеність. Адже головна ідея – це заклик до єднання.

Також не варто забувати про такі речі як художній простір і час. В даному випадку особлива увага приділяється простору. Воно то розширюється, то звужується. У «Плачі» ж простір розширений до самих околиць держави руської. Це досягається за рахунок майстерності автора, за рахунок того, що він наблизив «Плач» до народної ліричної пісні.

Важливі в «Плачі» і пейзажні замальовки. За словами літературознавця Д. Лихачова, вони покликані бути самостійними дійовими особами. І це властиво давньоруським текстів того часу, тому що такий прийом дозволяє показати і підкреслити огром простору, яке оточує мізерно маленької людини.

ПОДІЛИТИСЯ: