Аналіз епізоду “Плач Ярославни (Слово о полку Ігоревім)”

Варіант 1

«Слово о полку Ігоревім» – це літературний пам’ятник давньоруської культури, в якому розповідається про невдалий похід князя Ігоря Святославича на половців у 1185 році.

Плач Ярославни – це одна з трьох частин поеми, присвячена моменту скорботи дружини князя Ігоря за невдалим результатом бою, в якому брала участь руська дружина. Цей епізод визнаний одним з кращих у всьому творі, а його героїня виступає символом люблячої і вірної дружини.

Образ Ярославни уособлює собою тему сім’ї, світу, будинки і нестерпної нудьги за чоловіком, який щомиті ризикує загинути від ворожого меча.

Її хвилювання настільки сильне і непереборне, що вона готова стати птахом, щоб якомога швидше опинитися поруч з чоловіком і залікувати його рани. Що характерно, подібні прийоми, а саме перетворення героїв творів народної творчості в різних птахів і звірів, являють собою одну з основних рис руського фольклору.

Дія відбувається в той період, коли Русь вже прийняла християнство, але в той же час ще продовжує традиції язичницької віри. Про це говорять художні образи, які використовуються в творі. Наприклад, Ігор, помітивши чорну тінь, яка піднялася над руським військом, засумнівався у вдалому результаті битви.

Або, наприклад, звернення Ярославни до вітру, до сонця, до річки, означає її віру в язичницьких богів, які уособлюють названі сили природи. Вона розмовляє з ними на рівних, то закидаючи, то благаючи про підтримку та захист. Крім того, за допомогою даного прийому автор показує:

  • красу руської землі;
  • безмежність її полів;
  • яскраве сонце;
  • високі гори;
  • глибокі моря;
  • могутні ріки.

Вся неосяжна і велика Русь втілилася в цій картині, уособлена в образі прекрасної Ярославни. Її плач несе в собі не тільки страждання і печаль, але він також наповнений ніжністю і світлою надією.

Монолог героїні – це лірична пісня, пронизана невгасаючою надією на швидке повернення князя Ігоря з поле бою.

І за її віру і безмежну любов доля щедро винагороджує Ярославну. Благання почуті, і князь Ігор утікає з полону, ведений чудовою силою на шляху до свого дому.

Таким чином, плач Ярославни є найважливішою сюжетною складовою поеми «Слово о полку Ігоревім». Саме в ній міститься вся сила всезагальної народної скорботи за полеглими воїнами і затверджується ідея творення та світу.

Варіант 2

12 століття для Русі ознаменувалося багатьма подіями, які були, в основному, військової спрямованості. Якщо говорити про культурний розвиток держави, то важливо помітити, що саме на цей час припадає чудовий пам’ятник давньоруської літератури – «Слово о полку Ігоревім».

Вищеназваний твір має чітку структуру, якій підпорядковані:

  • ідея;
  • жанрові особливості;
  • засоби мови.

У «Слові…» немає нічого випадкового або зайвого: кожен епізод важливий, він несе певне смислове навантаження.

В даному творі йтиметься про епізод, який літературознавці називають «Плач Ярославни».

«Плач» дозволяє невідомому нам автору посилити емоційний фон тексту. У ньому, єдиному в тексті, нічого не приховуючи виражені авторські почуття і переживання.

Ярославна уособлює собою землю Руську. І в плачі дівчині яскраво показано ставлення всієї землі руської до військових подій з половцями.

Якщо говорити про композиційному побудову тексту, то «Плач» дуже важливий для втечі Ігоря з полону. Тому що Ярославна звертається до сонця, вітру, Дунаю, для того, щоб вони допомогли її коханому звільнитися від половецьких пут, і потім, щоб Ярославна змогла бути з коханим разом.

Якщо «Плач» вилучити з тексту, то порушиться його стрункість і смислова завершеність. Адже головна ідея – це заклик до єднання.

Також не варто забувати про такі речі як художній простір і час. В даному випадку особлива увага приділяється простору. Він то розширюється, то звужується. У «Плачі» ж простір розширений до самих околиць держави руської. Це досягається за рахунок майстерності автора, за рахунок того, що він наблизив «Плач» до народної ліричної пісні.

Важливі в «Плачі» і пейзажні замальовки. За словами літературознавця Д. Лихачова, вони покликані бути самостійними дійовими особами. І це властиво давньоруським текстам того часу, тому що такий прийом дозволяє показати і підкреслити великий простір, який оточує мізерно маленьку людину.

ПОДІЛИТИСЯ: