Розвиток тваринного світу

З давніх-давен люди намагалися зрозуміти, як з’явилося на Землі існуючі відмінності рослин і тварин. Поступово в науці накопичувалися факти, що свідчать про те, що живі організми на Землі змінювалися і змінюються в процесі свого розвитку.

При розкопках в різних пластах земної кори знаходили скам’янілих тварин, кістки й цілі скелети тварин, сильно відрізнялися від існуючих. Вивчаючи останки вимерлих тварин, вчені палеонтологи (лат. «Палеос» – древній) виявляли, що деякі види поєднували у своїй будові ознаки тварин різних систематичних груп, займали проміжне положення між ними. Наприклад, стегоцефали мали ряд добре виражених ознак риб і земноводних, зверозубие ящери мали ознаки плазунів і ссавців. З плином часу палеонтологи виявили багато проміжних, або перехідних, форм, які свідчать про спорідненість тварин, ознаки яких вони поєднували.

Про історичне зміну тваринного світу говорили і факти порівняльної морфології (від грец. «Морфе» – форма). При порівнянні тварин різних систематичних груп виявлявся загальний план будови. Виявилося, що у риб, земноводних, плазунів та інших хребетних тварин скелет складається з черепа, хребта, поясів кінцівок, травна система – з рота, глотки, стравоходу, шлунка і кишечника; нервова система – з головного і спинного мозку і відходять від них нервів. Ці та інші ознаки подібності можна пояснити тільки спорідненістю всіх хребетних між собою і походженням від спільних предків.

Наука про зародковий розвиток тварин – ембріологія (від грец. «Ембріо» – зародок) – виявила разючу подібність хребетних на ранніх стадіях розвитку зародків. Наприклад, навіть зародки звірів мають на ранній стадії розвитку зачатки зябрових щілин, як у зародків риб.

На основі фактів палеонтології, порівняльної морфології, ембріології і інших наук вчені запропонували різні гіпотези історичного розвитку тваринного світу, або еволюції, тварин. Більшість вчених стверджувало, що еволюція носить поступальний характер, від нижчих форм до вищих. Разом з тим довго залишалося неясним, чому в один і той же час існують тварини низькоорганізовані (гідри, черв’яки) і високоорганізовані (птахи, ссавці). Відповідь на це питання дав англійський вчений Ч. Дарвін (XIX ст.), Що обгрунтував теорію еволюції органічного світу. Він пояснив, що в боротьбі за існування виживали не тільки складні за будовою тварини, але і примітивні, якщо у них виникали і розвивалися надійні пристосування до середовища проживання.

Розвиток тваринного світу від одноклітинних до нижчих багатоклітинних

Першими тваринами на Землі були стародавні одноклітинні, від яких відбулися сучасні саркожгутіковие, інфузорії, споровики і інші. Найбільш складну будову з нині живих одноклітинних мають багатоядерні інфузорії і колоніальні жгутикові. Від стародавніх колоніальних джгутикових з твариною типом харчування відбулися стародавні багатоклітинні тварини, тіло яких складалося з двох груп клітин: джгутикових (зовнішніх) і травних (внутрішніх).

Освіта перших багатоклітинних тварин було великою подією в історії розвитку тваринного світу. Багатоклітинні тварини отримали великі переваги перед одноклітинними: у них відбувся поділ клітин по виконуваних функцій, ускладнення будови тіла, збільшення розмірів, розвиток здатності до регенерації пошкоджених і втрачених частин тіла.

Розвиток тварин від нижчих багатоклітинних до вищих багатоклітинних

Від перших багатоклітинних відбулися двуслойниє тварини з кишковою порожниною і радіальної симетрією – кишковопорожнинні. Доказом цього служить розвиток багатьох кишковопорожнинних зі стадією личинки, покритої жгутиковими клітинами і має рихло розташовані клітини всередині, які в подальшому стають травними.

Подальший розвиток тваринного світу пов’язане з появою від древніх двухшарових тварин древніх первинних черв’яків з тілом, утвореним з трьох зародкових листків і двосторонньою симетрією.

Перші тришарові тварини, ймовірно, були схожі на найпримітивніших плоских хробаків – беськишечних планарий. Їх тіло зовні було покрито шаром війчастих клітин, а всередині мало травні і проміжні клітини, що розвинулися з середнього зародкового шару. В процесі історичного розвитку тришарові тварини придбали прогресивні особливості будови: м’язову систему і основну тканину, або паренхіму, з середнього зародкового листка. Поява мускулатури забезпечило більш швидке і досконале пересування тварин, а завдяки паренхімі сформувалася внутрішнє середовище організму, що забезпечує більш досконалий обмін речовин. До таких більш складним тришаровим тварин ставляться плоскі і круглі черви. У круглих хробаків утворилася первинна порожнина тіла в результаті часткового руйнування паренхіми. Це була перша транспортна система тварин.

Наступний етап в історичному розвитку тваринного світу пов’язаний з появою тришарових тварин, що мають вторинну порожнину тіла, в якій розташовуються внутрішні органи. Ця порожнина тіла має власну стінку з одного шару клітин із залишків первинної порожнини тіла. У вториннопорожнинних тварин утворилася кровоносна система. Таким чином, у вториннопорожнинних тварин виникли дві транспортні системи: вторинна порожнина тіла і кровоносна система. Остання стала виконувати в основному функцію перенесення кисню і вуглекислого газу по організму.

У вториннопорожнинних тварин сформувалися більш досконалі органи виділення і складна нервова система.

Від примітивних вториннопорожнинних тварин відбулися кільчасті черви і молюски, а від кільчастих хробаків – членистоногі. Цю групу типів вториннопорожнинних тварин називають первичноротих, так як у них рот утворюється з первинного рота зародка. Від примітивних тришарових порожнинних тварин веде свій початок і група типів вторичноротих тварин, до яких відноситься і тип Хордові.

Розвиток тварин від нижчих хордових до вищих хордових

Хордові відносяться до вториннопорожнинних тваринам із вторинним ротом. Це означає, що рот дорослих хордових виникає не з рота зародка, а утворюється заново вдруге і на іншому кінці тіла. Це свідчить про те, що Вториннороті утворюють самостійну групу типів, значно відрізняється від первичноротих.

Крім хордових, до вторичноротим відносяться такі примітивні типи тварин, як голкошкірі (морські зірки і ін.) І напівхордові, нерідко червоподібної форми. Спорідненість хордових з цими тваринами підтверджує гіпотезу їх походження від червоподібний предків. Хордові тварини придбали в ході історичного розвитку внутрішній скелет, нервову трубку, досконалу мускулатуру, більш досконалу кровоносну і видільну системи.

Найпримітивніші стародавні хордові, схожі на сучасних ланцетників, дали початок рибам. Одна з цих груп хордових тварин – стародавні риби (близькі до кистеперим) – дали початок наземним хребетним тваринам – древнім земноводним, а вони – древнім гадів. Стародавні плазуни широко розселилися на Землі. Від них в подальшому відбулися стародавні ссавці і птиці.

В процесі історичного розвитку хребетних тварин удосконалювалися всі їх системи органів. Здійснювався перехід від двокамерного серця і одного кола кровообігу (у риб) до трикамерним (у земноводних і плазунів) і Чотирикамерне (у птахів і ссавців) і двом колам кровообігу. Примітивні крупноячеистой легкі перетворювалися в легені з великою дихальної поверхнею. Ускладнювалися органи руху, нервова система, пристосування до розмноження на суші.

Підвищення рівня обміну речовин у птахів і ссавців привело до теплокровності. Більш досконала терморегуляція та інші пристосування дали можливість птахам і ссавцям широко поширитися по Землі.

Історичний розвиток тваринного світу призвело до появи найбільш високорозвинених хребетних – мавп; одна з їх гілок дала початок людині.

...
ПОДІЛИТИСЯ: