З’єднання сили і справедливості

Як ви знаєте з курсу історії, вже в давнину з появою держави народ добре відчув на собі його нещадну силу. Примус, а нерідко і насильство стали характерними рисами державного управління.

І цілком природно, що тоді ж люди зрозуміли: життя було б куди краще, якби сила, якою володіло держава, перебувала у згоді зі справедливістю.

Виникла велика ідея з’єднання сили держави і справедливості права. Розумно влаштованим уявлялося людям таку державу, в якому право підтримується і захищається самою державою. Тоді держава стає справедливим, правовим.

Якщо ви познайомитеся з працями найбільших мудреців античності Платона (427-347 до н. Е.), Аристотеля (384-322 до н. Е.), Цицерона (106-43 до н. Е.), Ви дізнаєтеся, як зароджувалося і розвивалося вчення про правову державу.

Платон, розмірковуючи про державу і законі, вважав, що держава взагалі можливо тільки там, де панує справедливий закон. У справедливих законах Платон вбачав порятунок держави і всі блага, які тільки можуть дарувати державам боги. Його учень Аристотель також відстоював думку про необхідність панування справедливих законів, права. Там же, де відсутня влада права, стверджував філософ, не може бути й розумно організованого держави.

Подумайте чи підтверджує історія ідеї філософів. Підкріпіте свої міркування конкретними прикладами.

Римського мислителя Цицерона хвилювало питання: де знаходиться джерело права, звідки воно виходить? І він прийшов до думки: джерело права – народ. Людям, як Божим творінням, міркував філософ, від природи притаманні розум, право, справедливість. Тому право – це природне право, дане від народження.

Зверніть увагу: філософ переконаний, що право людині ніким не даровано, воно належить йому тому, що він людина.

А як співвіднести право і влада, т. Е. Хто кому повинен підкорятися? Цицерон дійшов висновку, зблизити його з ідеями інших античних мислителів: право має бути вище влади. Це означає, що держава повинна мати такий пристрій, при якому не тільки пересічні громадяни, але й сама влада підпорядковані праву.

Чудова ця думка спирається передусім на ідею природного права. Держава зобов’язана визнати непорушність і невід’ємність прав людини, поважати і захищати їх. Цицерон був переконаний, що право з’явилося раніше, ніж держава і писані ним закони. Саме право стало джерелом і підставою держави. Тому держава, зробив він висновок, є справа народу (по-латині – res populi, звідси походить слово «республіка») і має підкорятися праву. Закони, що видаються державою, також повинні відповідати інтересам народу, його природному праву – тільки такі закони справедливі.

Під дію закону повинні потрапляти все, в тому числі і сама держава! – Такий основний принцип, сформульований Цицероном. Інакше кажучи, всі повинні бути рівні перед законом.

Разом з тим філософ попереджав, що громадянин повинен вміти захищати свої права.

Як ви вважаєте, чому можна сьогодні повчитися у римського громадянина, який жив більше 2000 років тому?

Завершуючи нашу розмову про ідею з’єднання сили держави і справедливості права, відзначимо, що вона не залишилася лише теорією на папері. Уже в античній Греції робилися спроби втілити її в життя. Особлива заслуга належить в цьому відомому вам з історії афінському правителю Солону. Він стверджував, що звільнив всіх громадян, а досяг цього владою закону, силу з правом поєднуючи. (Згадайте, кого в античній Греції вважали громадянами.)

Словами Солона цілком можна довіряти, бо у нас є великий свідок – сам Аристотель, з повагою називав Солона родоначальником античної демократії.

Такий урок правової мудрості: демократія (т. Е. Народовладдя) як найбільш справедливий устрій держави невіддільна від права (справедливості) і влади закону, який сам повинен бути заснований на праві, т. Е. Бути правовою законом.

Посилання на основну публікацію