Трудове виховання дітей в різні епохи

Праця є одним з найважливіших засобів виховання, в процесі праці формується особистість дитини, а так само складаються взаємовідносини з колективом.

Трудове виховання в різні епохи
З давніх часів трудовому вихованню дітей приділялася особлива увага. Так, за часів первісно- общинного ладу, трудове виховання дітей обмежувалося придбанням навичок колективної праці. З раннього дитинства діти вчилися полювати, ловити рибу, добувати і вирощувати їжу, доглядати за тваринами.

Діти так само брали участь у святах і обрядах, переймали традиції свого племені. Таким чином, за часів первісно – общинного ладу вміння та навички, одержувані дітьми, були необхідні в основному для того, щоб вижити і виростити потомство.

Набагато пізніше, в Античній Греції, а саме в Спарті, найбільшу увагу у вихованні підростаючого покоління приділялася фізичній та військовій підготовці, тому що метою виховання дітей стало виростити з них воїнів і рабовласників.

Спартанці вважали, що необхідність передачі трудових навичок підростаючому поколінню відсутній і виховували дітей у зневазі до праці, вважаючи, що цим повинні займатися тільки раби.

А ось в Афінах метою виховання було різнобічний розвиток дитини, яке включало в себе не тільки розумовий і моральний розвиток, але так само естетичне і обов’язково фізичне. У той час вважалося, що гарне трудове виховання полягало в бездоганному керівництві невільниками.

У Середньовіччі дітей виховували в смиренності, терпеливості й покори. У цей період, як виховання, так і утворення приймає яскраво релігійний характер.

Підростаючі сини феодалів вчаться володіти зброєю і їздити верхи, полювати, але при цьому володіти грамотою для них було необов’язково. Дівчатка навчаються в жіночих монастирях або будинку, щоб вирости дуже релігійними, при цьому вчаться читання та письма, а так само рукоділлю.

Таким чином, трудові вміння дітей та їх виховання безпосередньо залежали від приналежності до знатного роду. Починаючи з епохи Відродження (XIV – XVI століття нашої ери), створюються передумови сучасного трудового виховання.

Талановиті філософи і педагоги тих часів вважали, що необхідно привчати дітей до праці незалежно від того, до якого стану вони відносяться. Праця в цей час стає найважливішим засобом виховання та розвитку дитини, і розвиваються не тільки фізичні сили, а й розум, а також формується моральність.

В епоху Просвітництва (XVII – ХVIII століття нашої ери), педагогічна думка продовжує свій розвиток, і трудове виховання розглядається в комплексі з моральним, розумовим, естетичним, фізичним, причому саме трудовому вихованню відводиться значна роль.

Необхідність передачі трудових навичок
І нарешті, в XX столітті саме розвиток дитини як особистості стає метою виховання, все більше значення надається трудовому вихованню і дисципліні.

А. С. Макаренка (1888-1936), видатний радянський педагог і письменник, висуває основні принципи створення дитячого колективу і керівництва ним, обгрунтовує закони життя і діяльності колективу, етапи та шляхи його формування.

Він розробляє сучасну методику трудового виховання, а так само є одним з перших педагогів радянського часу, хто займається питанням сімейного виховання.

Підводячи підсумок, можна сказати, що в усі часи проблемі трудового виховання приділялася велика увага, трудове виховання дітей у різні епохи починалося досить рано і проходило дуже інтенсивно.

Ідеї трудового виховання змінювалися з кожною епохою і від того, в якій епосі народилася дитина, залежало його майбутнє, його виховання і подальше життя.

Посилання на основну публікацію