Соціалізація і її стадії

Включення людини в соціальну структуру суспільства починається з найперших днів його життя.

Процес засвоєння соціальних норм, знань і зразків поведінки, необхідних для успішного функціонування в суспільстві називається соціалізацією.

Тимчасових рамок соціалізації не існує, вона триває все життя. Разом із змінним світом змінюється і сама людина. Відбувається соціалізація за допомогою агентів (індивідів, груп або соціальних інститутів). Соціалізація включає чотири стадії, які збігаються з життєвими циклами людини:

З народження до підліткового періоду відбувається первинна соціалізація. Дана стадія збігається з життєвим циклом – дитинство. У цей період формується індивідуальний інтелект людини, він освоює соціальні норми і цінності, вчиться відповідати вимогам та очікуванням суспільства. Важливим агентом соціалізації на даній стадії є сім’я. Тому, «що таке добре і що таке погано» діти вчаться насамперед у батьків. На етапі первинної соціалізації відбувається ініціалізація людини, коли у оточуючих людей формується певне уявлення про його зовнішності, рисах характеру.

Цей процес можна порівняти з сюжетом казки Андерсена «Гидке каченя», коли качка-мати вчила своїх каченят ходити, витягнувши лапки тому і кланятися «важливою птиці з червоною стрічкою». Первинна соціалізація дуже важлива для дитини, оскільки саме за цей час він із суті біологічного перетворюється в соціальну істоту. Агентами первинної соціалізації крім батьків і сім’ї є вихователі, вчителі, друзі (індивіди), дитсадок, школа (соціальні інститути). Велику роль в становленні особистості відіграє школа. Вже з першого класу дитину навчають правилам поведінки на уроці і зміні: не спізнюватися на урок, дотримуватися тиші на уроці, виконувати домашні завдання, так він освоює нову соціальну роль учня. У школі не тільки формуються розумові та фізичні можливості дитини, а й купується важливий досвід соціальної взаємодії.

Вторинна соціалізація збігається з юнацьким віком людини (приблизно від 12 до 20 років). На даному етапі людина здобуває освіту і готується до трудової діяльності. Юнак прагне до індивідуалізації і певного впливу на оточуючих. Пам’ятайте, як бридке каченя хотів, щоб його прийняли таким, який він є, але весь пташиний двір заклював його і відкинув. На етапі вторинної соціалізації розвивається соціально зріла особистість, пов’язана з професійним становленням людини. Агентами тут є формальні установи (адміністрація вузу, керівництво підприємства, армія, поліція, релігійні установи, ЗМІ, партії, держава).

Соціалізація зрілості триває від приблизно 20 до 60 років. На даному етапі людина інтегрується в ту соціальну групу, яка дає йому можливість розкрити свої якості і здібності. Продовжуючи приклад з казки, згадаємо, як каченя з бридкого перетворилося на прекрасного лебедя, а інші лебеді з радістю прийняли його в свою зграю. Так і людина знаходить своє місце в суспільстві, влаштовується на роботу і починає забезпечувати себе матеріально, обзаводиться родиною.

Соціалізація старості починається від 60 років і триває до смерті. На даному етапі людина виходить з трудової діяльності.

Основним інструментом соціалізації є мова, за допомогою якого забезпечується передача інформації. Іншими засобами соціалізації є цінності, соціальні норми і зразки поведінки.

Соціалізація має особистісну і суспільну значимість. З позиції особистості соціалізація необхідна для її всебічного розвитку всередині соціуму, а з позиції суспільства важлива для наступності знань і досвіду поколінь. Крім цього соціалізація виконує наступні функції:

  • формування і регулювання поведінки за допомогою соціальних норм;
  • перетворення особистості, яка прагне до прояву індивідуальних якостей в спілкуванні з іншими людьми;
  • ціннісне орієнтування людини (цінності найближчого оточення переймають людиною і впливають на його ставлення до сім’ї, друзям, спілкуванню, свободи, матеріальних благ, природі, здоров’ю та інше);
  • взаємодія, спілкування, обмін інформацією між людьми;
  • формування індивідуального способу життя;
  • адаптація до умов соціального середовища.
Посилання на основну публікацію