Роль держави в економічних системах

У Радянському Союзі держава повністю контролювала всю легальну економіку, виступаючи в ролі єдиного господаря, замовника, виробника і роботодавця. Після проведення ринкових реформ на рубежі 90-х років ситуація змінилася. Держава перестала бути власником значної частини чинників виробництва, ініціювавши процес приватизації (див. 2.3). В результаті ситуація в Росії стала в загальних рисах відповідати склалася в більшості економічно розвинених країн світу практиці.

Практично всюди в світі держава відмовилася від класичної ліберальної схеми невтручання в економіку. Навпаки, в наші дні саме економічна сфера вважається чи не найістотнішою для життя кожного суспільства. У такій ситуації держава не має права усуватися від участі в економічному житті, тим більше, що тільки воно має механізмами, що дозволяють координувати взаємодію економіки та інших сфер суспільного життя.

Держава використовує різні методи регулювання економічного життя. Воно коректує правила функціонування і взаємодії суб’єктів економічних відносин і, спираючись на своє виняткове право примусу, здійснює контроль за їх дотриманням. У разі порушення встановленого державою законодавства воно має право застосувати передбачені санкції. У певних ситуаціях держава прямо виходить на ринок в якості одного з його суб’єктів, здійснюючи в особі держпідприємств виробництво певних видів товарів і послуг. Державне регулювання економіки допустимо в тих ситуаціях, коли в силу тих чи інших причин для цього недостатньо ринкових відносин. Зазвичай це пов’язано з екстраординарними ситуаціями (війна, надзвичайний лихо), коли держава через створені надзвичайні органи (міністерство озброєнь, військово-промислові комітети) безпосередньо координує діяльність суб’єктів економіки.

У звичайній ситуації (без воєн і надзвичайних станів) держава бере на себе діяльність в сфері суспільних інтересів, зокрема, надаючи так звані суспільні блага. Громадські блага характеризуються неконкурентною (споживачі не конкурують за право скористатися такими благами), неісключаемостью (обмежити доступ окремого споживача або групи споживачів до таких благ дуже важко) і неподільність (благо не можна розкласти на окремі одиниці), зазвичай їх виробництво є комерційно невигідним. Прикладами громадських благ, що надаються державою, можуть служити громадська безпека і національна оборона. Вигоди від їх існування в рівній мірі отримує кожен, хто живе в державі, незалежно від сплачених податків або інших чинників.

Держава зобов’язана втручатися в економіку і в тих випадках, коли дія природного ринкового механізму призводить до заперечення самої суті ринку, як відбувається, наприклад, у разі виникнення монополій (див. 2.4). Держава приймає і застосовує антимонопольне законодавство, а також закони, спрямовані на підтримку малого й середнього бізнесу, підтримуючи цим конкуренцію на ринку.

Держава також втручається в економіку тоді, коли побічні ефекти ринкової діяльності починають становити загрозу благополуччю суспільства. Класичним прикладом подібного може служити забруднення навколишнього середовища в результаті промислової діяльності (див. 1.8). Завдання держави в даному випадку зводиться до прийняття регулюючих заходів, яке спонукає суб’єкти господарської діяльності нести непродуктивні з їх точки зору витрати на природоохоронну діяльність.

Сильним інструментом впливу на економічну ситуацію є податкова політика. Вводячи нові податки (див. 2.13), змінюючи розмір існуючих і вводячи ті чи інші податкові пільги, держава сприяє розвитку тієї чи іншої галузі або стимулює споживання. Традиційно важливим механізмом були мита (податок на товари, що ввозяться з-за кордону), що дозволяли захищати вітчизняних виробників і стимулювати розвиток стратегічно важливих галузей. Однак з вступом Росії до Світової організації торгівлі, яка ставить собі за мету поширення принципів вільної торгівлі, цей механізм відходить у минуле.

Держава впливає на економіку при проведенні монетарної політики, тобто політики з управління грошовою масою і кредитами. Головну відповідальність за її проведення несе центральний банк (див. 2.6) країни, що регулює, зокрема, ставку банківського відсотка. З її допомогою він або обмежує, або розширює можливості отримання підприємцями кредиту на розвиток виробництва.

Держава, що представляє інтереси суспільства в цілому, виконує функції гаранта економічної стабільності. Однак йому слід уникати надмірного втручання в ринкові відносини. Дріб’язковий контроль за економікою може негативно позначитися на стані справ в економіці. Чим більше держава контролює економіку, тим більше можливості для зловживань з боку чиновників. Бюрократизація прийняття рішень і економічна некомпетентність чиновників також можуть мати найважчі наслідки. Тому кожен раз, коли держава береться керувати економікою, його керівники зобов’язані зважувати всі «за» і «проти».

...
ПОДІЛИТИСЯ: