Ринок праці та безробіття

Ключові слова: робоча сила, праця, ринок праці, продуктивність праці, зарплата, безробіття, види безробіття, форми безробіття, вакансія, зайнятість.

Ринок праці – ринок, об’єктом купівлі-продажу на якому є робоча сила (або праця як фактор виробництва). Через ринок праці потенційні працівники отримують роботу і зарплату, а роботодавці (виробники) – робочу силу. Робоча сила – це здатність людини працювати, його фізичні і розумові здібності, що дозволяють людині виконувати певні види робіт.

Ринок праці регулюється попитом і пропозицією робочої сили. Попит на робочу силу формують роботодавці – вони купують працю як фактор виробництва, а пропозиція – працівники. Слід врахувати, що цей ринок соціально значущий, бо від ефективного його функціонування залежить соціальна стабільність, достаток і рівень життя кожної сім’ї. Саме тому держава особливо контролює цей ринок, встановлюючи, наприклад, мінімальний розмір оплати праці, вводячи додаткові зобов’язання для роботодавців щодо працівників.

Роботодавці-виробники на ринку праці шукають собі працівників. При цьому найчастіше вони враховують такі показники, як продуктивність праці, кваліфікацію працівника і т.п. Продуктивність праці – це кількість продукції або обсяг робіт, вироблених працівником за одиницю часу. Наприклад, якщо один працівник за годину роботи виконує навантаження 3 вагонів, а інший – 4 вагонів, то продуктивність праці у останнього вище. Кваліфікація – ступінь готовності працівника до виконання будь-якого виду робіт, найчастіше обумовлена ​​формальними документами про освіту або досвід роботи.

Можна виділити особливості ринку праці:
– на цьому ринку купуються і продаються не самі люди, а праця як фактор виробництва;
– компенсація за працю надається не тільки у вигляді заробітної плати, а й додаткових пільг, страхування і т.п. Роботодавця надавати ці пільги зобов’язує державу. Відповідно, і ціна праці визначається не тільки однією заробітною платою: роботодавці нараховують 30,2 відсотка від зарплати додатково на пенсійний рахунок працівника, оплачують медичне страхування, відпустки через хворобу і т.п .;
– цей ринок представлений не тільки працівниками і роботодавцями, а й масою інших структур – об’єднаннями роботодавців, профспілками працівників, державними установами і т.п. Разом вони визначають “правила гри” на ринку праці;
– ринок праці має справу з особливим ресурсом – “людським капіталом”. Людський капітал – це сукупність інтелектуальних можливостей, практичних навичок, що визначають здатність кожної людини брати участь у виробництві. Людський капітал дуже важко піддається оцінці – він проявляється по-різному в різних ситуаціях.

Можна уявити й іншу класифікацію зарплат:
– постійна (оклад) – винагорода за працю, яке не залежить від чогось;
– погодинна – зарплата, розмір якої визначається проробленим часом;
– відрядна – винагорода за працю, яке залежить від кількості виготовлених працівником виробів.
Можливі змішані форми зарплати: частина зарплати становить оклад, а інша частина – погодинна або відрядна.

Мінімальний рівень оплати праці визначається важливим показником – прожитковим мінімумом. Це такий рівень доходів, який дозволяє працівнику задовольняти мінімально необхідні фізіологічні та інші потреби, необхідні для підтримки життєдіяльності (їжа, дешева повсякденний одяг і т.п.). Заробітна плата не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум.

Найважливіший показник ринку праці в цілому – рівень безробіття. Безробіття – соціально-економічне явище, при якому частина працездатного населення бажає, але не може знайти собі роботу з різних причин. Безробіття – перш за все негативне явище. Вона призводить до збільшення показника бідності, посилення соціальної напруги, часто – до збільшення злочинності в суспільстві. Безробіття негативно позначається на психіці самих безробітних – вони відчувають себе непотрібними, “непотрібними”. Разом з тим, безробіття має і ряд позитивних рис. В умовах нестабільно розвивається вона – додатковий кадровий резерв. наприклад, якщо економіка знаходиться на підйомі, збільшується ділова активність, відкриваються нові підприємства. Звідки їм залучати нових працівників? – з числа безробітних. Крім того, безробіття призводить до посилення конкуренції працівників, змушуючи їх підвищувати свою кваліфікацію, продуктивність праці.

За формою прояву можна виділити форми безробіття:

– відкрита – безробіття явна, яку можливо враховувати. Наприклад, в країні Х не працюють 12% працездатного населення – це відкрита безробіття;

– прихована (латентна) – безробіття, що виявляється в згоді працівника на неповний робочий день зі зменшенням оплати праці через неможливість знайти роботу на повний робочий день. Наприклад, в умовах скорочення виробництва директор підприємства пропонував багатьом працівникам або звільнення, або перехід на половину ставки (не 8 годин робочий день, а 4) з відповідним зменшенням зарплати – це приховане безробіття. Працівники начебто працюють, але не в повній мірі;

– текуча – безробіття, пов’язана з періодичним залученням і звільненням робочих рук, неможливістю знайти постійну роботу на тривалий термін. Це безробіття, при якій люди не можуть знайти влаштовує їх роботу і тимчасово “перебиваються” випадковими, непостійними заробітками.

За критерієм причин можна виділити наступні види безробіття:

– фрикційне безробіття – як правило, короткочасна, пов’язана з особистісними особливостями людей. Наприклад, неможливість деяких працівників знайти роботу за фахом через завищені вимог;

– структурне безробіття – виникає через особливості структури економіки регіону, відмінностей в структурі попиту і пропозиції на ринку праці. Наприклад, фізик-ядерник не може знайти роботу в малому місті через відсутність підприємств такої галузі;

– циклічна – пов’язана з економічними циклами рецесії (спаду) і стагнації (застою) в економіці. Деяких працівників в роки кризи звільняють з метою заощаджувати на покупці такого фактора виробництва, як праця – це і є приклад такого безробіття;

– сезонна – пов’язана зі зміною сезонів. Наприклад, влітку важко знайти роботу вчителям, а взимку – агрономам – це і є приклад сезонної безробіття.

З метою боротьби з безробіттям в кожному місті і сільському окрузі створено центри зайнятості населення. Вони ставлять на облік безробітних, виплачують їм допомогу з безробіття. Безробітним може бути визнаний працездатний громадянин, який не має постійної або тимчасової роботи, за винятком наступних категорій: 1) осіб, молодших 16 років; 2) школярів і студентів, які навчаються за денною формою навчання; 3) пенсіонерів; 4) військовослужбовців; 5) підприємців; 6) інвалідів, які отримують допомогу по інвалідності.

Держава використовує такі способи боротьби з цим негативним соціально-економічним явищем:

– організовує перенавчання та підвищення кваліфікації безробітних;

– створює тимчасові робочі місця на громадських роботах (фарбування дерев, поливання газонів і т.п.);

– підтримує відкриття власного бізнесу безробітними, надаючи їм субсидії та пільгові кредити;

– організовує банки вакансій (вільних робочих місць) тощо. Вакансія – це вільне робоче місце.

Поняттю безробіття протилежний термін “зайнятість” – діяльність працездатного населення, що приносить йому дохід. Високий показник зайнятості – найважливіша умова стабільного розвитку суспільства.

...
ПОДІЛИТИСЯ: