Психологічна структура особистості

Питання про сутність людського «Я», про те, що керує поведінкою людини, про структуру особистості вивчає психологія. Психологія – це наука про закономірності, механізми і факти психічного життя людини; наука про душу і про внутрішній світ людини. У більш широкому контексті психологія вивчає внутрішній світ живої істоти.

Багато вчені-психологи намагалися зрозуміти структуру психіки людини. Психологічну структуру особистості можна описати з декількох позицій.

Зигмунд Фрейд – засновник психоаналізу, вважав, що психологічна структура особистості включає: Я (Его) – свідомість, Воно (Ід) – несвідоме, Понад-Я (Супер-Его) – сукупність уявлень про належне в соціальній поведінці, система соціокультурних норм. Головним регулятором виступає несвідоме, яке пригнічується соціокультурним каркасом, вихованням. У несвідомому домінують інстинкти життя (еротичний інстинкт, лібідо) і інстинкт смерті (інстинкт Танатоса).

Карл Юнг погоджувався з Фрейдом в тому, що несвідоме має величезне значення в житті людини. Проте головний пріоритет належить не індивідуальним, а колективним несвідомим. Колективне несвідоме – це сукупність архетипів, у відповідності з якими коригується соціальну поведінку. Юнг у праці «Психологічні типи» виділяв інтровертів та екстравертів. Інтроверт – людина, спрямований на самого себе, схильний до самоспостереженню, а не до спілкування з іншими людьми. Екстраверт – людина, спрямований на активне спілкування з іншими людьми, безпосередньо відгукується на зовнішні враження.

У сучасній психології виділяють і психологічний тип ам – бивертов, тобто людей з подвійною натурою, тих, хто поєднує риси екстраверта й інтроверта.

Ерік Берн вводить поняття «его-стан» – це оцінка людиною свого статусно-рольового набору в системі соціальних зв’язків і відносин. Е. Берн звернув увагу, «що в сім’ї у кожного з нас формується три внутрішніх духовних стану (ядра) єдиного «Я»: Батько, Дорослий, Дитина».

Дорослий – це вміння оцінити ситуацію, раціональність, компетентність, самостійність. Дитина – емоційна безпосередність, імпульсивність, винахідливість. Батько – найбільш консервативний варіант, це передача традицій, збереження традицій, це критичне, оціночне ставлення до інших.

Кожна людина переживає ці его-стану, вони переходять один в одного. Важливо, щоб люди могли переживати все его-стану і розуміти его-стан один одного. Процес взаємодії між трьома частинами «Я» дозволяє знайти вихід із складних конфліктних ситуацій. Якщо взаємодія спілкуються йде в моделі паралельних векторів, «спілкування має приємний, радісний характер». Особливо важливо подібна взаємодія в сім’ї. Якщо спілкування здійснюється у формі кутових перетинів і перехресних векторів, то воно носить конфліктний характер».

Гордон Олпорт – творець теорії рис – вважав, що структура особистості визначається її характером і темпераментом, інтелектом, волею.

Карл Роджерс створив Я-концепцію особистості – це відносно стійка, більшою чи меншою мірою усвідомлена, пережита система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і відноситься до себе».

Я-концепція – це образ власного «Я». Ця концепція також називається Я-образом. У Я-образі виділяється Я-реальне. В Я-ре – ному виділяється Я-теперішнє, Я-минуле. Я-справжнє – те, «яким я здаюся в дійсності». Я-минуле – те, яким я здаюся собі в минулому.

Я-бажане – це той спосіб, яким я хочу відповідати, до якого таємно або явно прагну. В Я-бажаному є Я-фантастичне – це те, яким я хотів би стати, якщо б це було можливо, і Я-ідеальне – це «яким я поставив собі за мету стати».

На формування нашого Я-образу впливає спілкування з іншими людьми. У результаті формуються образи: Я-очікуване і Я-перед – ставляемое. Я-очікуване – це яким, на вашу думку, бачать вас інші. Я-акредитуюча – те, якими ми хочемо бачити себе в очах оточуючих, якими ми себе робимо для них. Це своєрідна «маска», яку людина одягає. Головну роль у всьому різноманітті Я-образу відіграє Я-ідеальне.

У сучасній психології існують різні напрями вивчення особистості (фрейдизм і неофрейдизм; гуманістична психологія). К. Роджерс, А. Маслоу, Е. Фромм – представники гуманістичного напрямку в психології — вважали, що в людині, незважаючи на наявність деструктивних, руйнівних якостей, домінують позитивні життєві якості – якості биофилов, тих, хто любить життя, живе. Тому у людини і людства є хороші перспективи розвитку.

Людина володіє різними якостями. Особливе значення мають здібності, характер, темперамент, воля (вони входять у структуру особистості). Унікальність, індивідуальність людини відбивається в його здібності, задатки і особливості характеру.

Здібності

Здібності – індивідуальні особливості особистості, які проявляються у схильності до певного роду діяльності. Здібності пов’язані із задатками. Задатки – вроджені особливості анатомії, фізіології, психіки, які є основою для розвитку здібностей.

Здібності хоча і пов’язані з природною основою людини, але вони розвиваються тільки в суспільстві. Психолог А. В. Петровський порівнював їх із зерном, якому належить прорости. У сприятливих умовах виростає колос, несприятливих – не виростає нічого.

Здібності бувають загальні і часткові (специфічні). Загальні здібності необхідні для різних видів діяльності (хороша пам’ять, швидкість мислення). Приватні-це схильність людини до певного виду діяльності (математичні, музичні здібності).

За видом діяльності розрізняють здібності інтелектуальні, художні, організаторські, комунікативні, інструментальні.

Рівні прояву здібностей: обдарованість – талант – геніальність. Обдарованість – сукупність багатьох високорозвинених здібностей. Талант – видатні здібності, за яких діяльність людини відрізняється досконалістю, оригінальністю. Геніальність – вищий ступінь талантів, здатність створювати щось унікальне, неповторне.

В здібностях чітко проявляється взаємозв’язок біологічного та соціального. Без природних задатків неможливо розвивати здібності. Але людини з звичайними здібностями неможливо перетворити в генія, навіть у найсприятливіших умовах. Музикантом можна стати, але Моцартом треба народитися.

Характер

Характер (у перекладі з латинського – «печатка», «карбування») – займає в структурі особистості особливе місце. Він формується рано, відрізняється стійкістю, визначає своєрідність, індивідуальність особистості. Характер проявляється в типових моделях поведінки в різних ситуаціях. Це не випадкові реакції, а повторювані, значущі, типові вчинки людини.

Властивості характеру поділяються: на інтелектуальні (розсудливість, спостережливість, здатність робити висновки); емоційні (оптимізм, песимізм, запальність); моральні (чеснота, честь, гідність); вольові (наполегливість, працьовитість, цілеспрямованість).

Залежно від домінуючих рис характеру виділяють типи характеру: розумовий (оцінюючий все з погляду розумності); вольовий (активний, діяльний), емоційний (діючий під впливом емоцій).

Структура характеру визначається в системі відносин до навколишньої дійсності: ставлення до інших людей; ставлення до праці; ставлення до речей; ставлення до себе.

Вчення про характер називається характерология. Вона вивчає фактори, що впливають на формування характеру. На формування характеру впливає: навколишнє середовище (соціальні умови, соціалізація), спадковість (темперамент), самовиховання.

Характер людини відрізняється стійкістю. Однак певна корекція характеру можлива, і головну роль в цій корекції відіграє самовиховання. Для цього потрібні вольові якості. Воля – вміння ставити мету і робити внутрішні зусилля для досягнення цієї мети. Воля – уміння підкоряти свої «я хочу – не хочу» своїм «я повинен» і «треба». Воля – завжди зусилля над собою.

Темперамент – особливості психічної діяльності людини, які проявляються в динаміці психіки; це «психологічний прояв типу нервової системи». Темперамент – динамічна характеристика психіки людини, реактивність, моторика психічних процесів. Темперамент відбиває динаміку психічних процесів збудження і гальмування.

Loading..

ПОДІЛИТИСЯ: