Психологічна культура

Психологічна культура стосується душевного життя людини: думок, почуттів, станів, міжособистісної взаємодії, тобто психологічної реальності. «Психологічна реальність – почуття, емоції, думки індивіда і людської групи».

Психологічна культура: 1) система уявлень людини про психологічної складової навколишнього його соціальної реальності; 2) сукупність навичок пізнання особливостей міжособистісних відносин; 3) вміння погоджувати свою поведінку з діями інших людей і зі своїм внутрішнім світом, зі своїми потребами.

Психологічна культура включає в себе вміння особистості виділяти психологічну реальність з навколишнього світу, отримувати знання психологічної реальності, вміти діяти в цій психологічної реальності у відповідності з отриманими знаннями.

Психологічна культура проявляється в трудовій діяльності, у взаємодії з іншими людьми (міжособистісні стосунки: спільна діяльність і спілкування), в самопізнанні та самовихованні, саморозвитку самої людини.

Отже, психологічна культура відображає дві сторони: 1) як людина може залишитися самим собою, зберегти власне «Я»; 2) наскільки успішно людина може спілкуватися з іншими людьми.

Психологічна культура проявляється в трьох сферах (аспектах): це психологічна культура діяльності, психологічна культура спілкування, досвід самоорганізації.

Психологічна культура діяльності пов’язана з тим, що людина може:

– виділити психологічну реальність із структури діяльності;
– відокремлювати мотиви роботи від здійснюваного поведінки;
– пов’язувати психологічну абстракцію з поведінкою.

Таким чином, психологічна культура людської діяльності – це «системне єдність сенсу дії, знання про нього і відповідних умінь, що забезпечують його ефективну реалізацію».

У психологічну культуру спілкування входить:

-вміння отримувати знання про психологічної реальності одне одного (про ситуацію спілкування, про взаємні цінностях і цілях, про психологічні особливості один одного, про те, яким тебе представляє партнер);

-уміння користуватися цим знанням у спілкуванні, щоб вибудовувати ефективну комунікацію. Відсутність психологічної культури спілкування призводить до деструктивної комунікації, яка руйнує міжособистісні стосунки;

– уміння передбачити можливий розвиток ситуації, пов’язане з поведінкою певної особи, і змоделювати найближче майбутнє, яке може виникнути в міжособистісному спілкуванні через різницю психологічного стану суб’єктів.

Психологічна культура самоорганізації включає:

– вміння співвідносити свої власні дії зі значущим еталоном, тобто загальноприйнятими нормами. Це найважливіша характеристика особистісного самоврядування;

– вміння правильно вести себе в умовах нормативного конфлікту. Нормативний конфлікт – це ситуація, коли обставини висувають до людини суперечливі, а часто й взаємовиключні вимоги. Цю ситуацію називають ситуацією невизначеності. У ситуації невизначеності людина повинна вміти аналізувати обставини, визначити до них своє ставлення, побудувати програму поведінки в нестандартних умовах;

– здатність до рефлексії, тобто до аналізу власних думок і почуттів. Рефлексія – це механізм самоорганізації і ядро психологічної культури. Психолог Ж. Піаже довів, що у маленьких дітей немає здатності до рефлексії. Дитина не може встати в ставлення до самого себе і проаналізувати себе, свої думки, почуття і вчинки. Відсутність рефлексії Піаже назвав дитячим егоцентризмом. Подолання дитячого егоцентризму відбувається в процесі тривалого розумового дозрівання дитини, із зміною, ускладненням умов життєдіяльності дитини.

Психологічна культура особистості – це «акт духовного напруги індивіда, в якому перетворенню («окультурення») піддаються виділені особистістю структури психологічної реальності і пов’язані з нею дії».

Таким чином, психологічна культура особистості дає можливість вибудовувати ефективну комунікацію між людьми, правильно орієнтуватися в психологічній реальності і впливати на своє власне психологічний стан та керувати власною поведінкою.

Посилання на основну публікацію