Політична еліта та політичне лідерство

Стратифікація традиційного суспільства відрізнялася наявністю нечисленного шару, в руках якого зосереджувався контроль за всіма сторонами життя суспільства. Тільки представникам цього шару були доступні у всій повноті культурні, інтелектуальні та інші ресурси суспільства. Саме цей шар (патриції Стародавнього Риму, дворяни середньовічної Європи) прийнято називати елітою. В індустріальному, а тим більше в постіндустріальному суспільстві колишня еліта втратила домінування у всіх сферах життя суспільства. Сучасні еліти складаються з осіб, що розрізняються за походженням і професійної спеціалізації. Окремо існує інтелектуальна еліта (інтелігенція), культурна еліта (представники світу мистецтва), економічна еліта (найбільш успішні підприємці). Особливе місце в будь-якому суспільстві займає політична еліта.

Під політичною елітою розуміють соціальну спільність, яка виступає суб’єктом підготовки і прийняття найважливіших стратегічних рішень у сфері політики та володіє необхідним для цього ресурсним потенціалом. Інакше кажучи, політична еліта – цієї шар людей, професійно що в політичній діяльності і мають можливість управління або прагнуть до управління державою. Як і будь-яка інша еліта, політична еліта нечисленна, але надзвичайно активна. Це професійні політики (члени уряду, депутати парламенту), партійні функціонери, політичні активісти.
Саме політична еліта визначає внутрішньо-і зовнішньополітичний курс країни. Коли ми чуємо, як політичний коментатор в засобах масової інформації говорить: «Китай виступив на підтримку таких-то зусиль Росії» або «Китай відмовився підтримати такі-то ініціативи США», це слід розуміти в сенсі «політична еліта Китаю виступила в підтримку таких-то зусиль політичної еліти Росії »і« політична еліта Китаю відмовилася підтримати такі-то ініціативи політичної еліти США».

В рамках політичної еліти виділяється так звана контреліта. Це частина опозиції, яка прагне провести структурні реформи і планує зайняти місце діючої еліти. Іншими словами, контреліта знаходиться в готовності зайняти місце існуючої еліти. У державах з демократичною і авторитарною політичними системами до контреліті відносяться опозиційні партії, в тоталітарних державах це позасистемна опозиція, нерідко перебуває в еміграції. Готовність і можливість контреліти ефективно змінити діючу еліту є ознакою, що характеризує демократичну державу.

Більш важливим критерієм є доступність політичної еліти з точки зору вертикальної мобільності (див. 3.1). В авторитарних і тоталітарних державах вхід в еліту утруднений. У демократичній державі увійти в політичну еліту настільки ж нескладно, як і в будь-яку іншу професійну середу. Якщо в авторитарному і тоталітарному державах найважливіший критерій для входження в еліту – лояльність правлячим лідерам, то в демократичній державі на перше місце виходять професійні якості. У класичній «теорії еліт», що створювалася на початку XX століття, нечисленна політична еліта характеризується активністю і протистоїть інертному, пасивного більшості громадян. Сучасне трактування цього поняття інша – політичну активність в державі виявляє не тільки еліта, а й громадянське суспільство (див. 4.6).

...
ПОДІЛИТИСЯ: