Наука і наукове мислення

Ключові слова: наука, функції науки, парадигма, гіпотеза, закономірність, науковий закон, теорія, рівні пізнання, методи пізнання.

Наука – частина сучасної духовної сфери життя суспільства. Зазвичай її розуміють в трьох варіантах. Отже, наука – це:

1) соціальний інститут, представлений особливими установами (академії наук, науково-дослідні інститути і т.п.), що виробляють нові наукові знання;
2) галузь духовної діяльності, спрямована на отримання нових знань для суспільства (науково-дослідні, досвідчені і конструкторські розробки, наукові дослідження тощо);
3) особлива система знань (наприклад, наука біологія, хімія).

Наука підрозділяється на кілька галузей:

– науки про природу – природничі науки: біологія, хімія, екологія і т.п .;
– науки про людину і суспільство – гуманітарні та соціальні науки: антропологія (філософська наука про сутність людини), етика (наука і добро і зло, належному і неналежне поводження), естетика (наука про прекрасне, про еталони краси), історія, філологія та т.п .;
– науки про техніку – технічні науки: механіка, металургія і т.п .;
– науки про числові закономірності – математичні науки: математика, алгебра і т.п.

Наука – явище теоретичне. Однак, вона пов’язана з практикою. За ступенем зв’язку з практикою можна виділити науки:
– фундаментальні – в них відсутня пряма орієнтація на практику. Фундаментальні науки вивчають найбільш абстрактні закономірності. Прикладами таких наук є математика, антропологія, історія та т.п .;
– прикладні – науки, прямо спрямовані на практику, рішення виробничих і соціальних проблем. До прикладних наук можна віднести механіку, металургію, економіку і т.п.

Наука виконує цілий ряд функцій. Виділимо основні функції науки:

– пізнавальна – наука здійснює пізнання світу, пошук і пояснення законів його розвитку;
– прогностична – наука на основі досліджень справжнього намагається представити картину майбутнього;
– соціальна – наука допомагає суспільству;
– матеріально-виробнича – наука через впровадження новітніх досягнень, розроблених вченими, розвиває виробничу сферу;
– світоглядна – наука впливає на формування світогляду, допомагаючи людині не тільки пояснити відомі людині знання про світ, а й вибудувати їх у систему.

Іноді представляє труднощі завдання визначити функцію науки в будь-якому прикладі. Адже, наприклад, займаючись проблемами розробки нового матеріалу для будівництва доріг, вчений і пізнає нове, і намагається допомогти суспільству. Важливо зрозуміти – функція визначається по головній меті діяльності вченого в прикладі. В даному випадку головне для діяча науки – спроби допомогти суспільству. Значить функція – соціальна. А ось якщо вчений-астроном, вивчаючи карту руху небесних світил, намагається передбачити розвиток Всесвіту на мільйони років уперед, то наука в даному випадку виконує прогностичну функцію. Бо головна мета науки в даному випадку – скласти прогноз. Якщо ж історик-науковець досліджує історію походу Івана Грозного на Крим, то в даному випадку головною функцією науки є пізнавальна.

Наука – складний елемент духовної культури, що розвивається суперечливо. Довгий час науковознавці вважали, що наука розвивається еволюційно – плавно, поступово, за рахунок збільшення знань. Американський філософ Т. Кун в середині ХХ століття висунув іншу теорію розвитку наукового знання – як стрибкоподібний, революційний процес, що виявляється у формі періодичної зміни наукових парадигм. Парадигма – велике наукове відкриття, яке змінює вектор розвитку науки і є зразком постановки і вирішення наукових проблем на певний час вперед. Наприклад, сучасною парадигмою науки є нанотехнології.

Зміна наукових парадигм – наукова революція. Вона перевертає фундаментальні положення науки. Наприклад, в середньовіччі вважалося, що Сонце рухається навколо Землі. Однак Микола Коперник змінив наукову парадигму, довівши, що Земля обертається навколо Сонця. Це відкриття перевернуло багато положень науки, досі вважалися незаперечними.

Наукове знання – «цеглинка» науки. Наукове знання неоднорідне. Частина таких знань доведена абсолютно, щодо іншої частини вчені намагаються вивести доказ і т.п. Наукове знання зазвичай виражається в наступних формах:

– гіпотеза – припущення, засноване на інтуїції, наукових законах, побічно зачіпають проблему дослідження, факти, відомих науці. Наприклад, вчений зібрав безліч фактів про те, як розвивається квіткові рослини. Виходячи з первинного перегляду даних, він висунув гіпотезу – більшості квіткових рослин необхідне сонячне світло;

– закономірність – встановлена ​​наукою зв’язок між двома або більше явищами, фактами. Наукової закономірністю можна вважати зв’язок між революцією і падінням рівня розвитку економіки в країні: повалення влади частіше призводить до нестабільності економічного розвитку;

– науковий закон – доведена наукою закономірність, об’єктивна, істотна, що повторюється, стійкий зв’язок між явищами, фактами, процесами. Наприклад, науковий закон – прихід циклону викликає дощі і похмуру погоду;

– теорія – найбільш розвинена форма наукового знання, цілісно відображає закономірні й суттєві зв’язки в певній галузі дійсності. Наукова теорія включає ряд наукових законів. Наприклад, науковою теорією є теорія відносності А. Ейнштейна, що включає безліч понять, положень, законів.

Вчений, який здійснює наукове пізнання, користується спеціальними методами наукового пізнання. Від точності і грамотності їх застосування залежить результат дослідження – яка істина буде отримана і наскільки знання виявиться точним. Метод наукового пізнання – це розроблена, обґрунтована, сукупність прийомів дослідження. що дозволяє отримати нове наукове знання.

Слід нагадати, що наукове пізнання передбачає два рівні – емпіричний (має на меті зібрати окремі факти) і теоретичний (ставить завдання узагальнити зібрані факти, виявити закономірності, довести наукові закони і сформулювати теорію). Методи також бувають двох рівнів:

1. Методи емпіричного рівня пізнання:

– спостереження – цілеспрямоване і організоване сприйняття об’єкта вивчення, динаміки його змін без впливу на нього;

– експеримент – дослідження об’єкта або процесу шляхом цілеспрямованого впливу на нього в природних або лабораторних умовах;

– анкетування – масовий письмове опитування;

– інтерв’ювання – усна бесіда з учасником якої-небудь події. очевидцем і т.п.

2. Методи теоретичного рівня:

– аналіз – процес уявного або реального розщеплення об’єкта вивчення на найпростіші складові частини;

– синтез – зворотний аналізу процес уявного або реального возз’єднання, «склеювання» частин в ціле;

– абстрагування – уявне відволікання від несуттєвих для дослідника властивостей або ознак об’єкта вивчення, виділення головного;

– моделювання – відтворення окремих характеристик одного об’єкта на іншому, створення уявних чи реальних копій об’єкта вивчення – моделей;

– класифікація – метод розподілу об’єктів вивчення по групах відповідно до будь-яким критерієм;

– індукція – узагальнення, отримання нового загального знання на основі вже відомих приватних посилок;

– дедукція – отримання нового приватного знання на основі вже доведених загальних законів і теорій.

...
ПОДІЛИТИСЯ: