Людина вільна

Свобода — це стан людини, коли вона може самостійно робити вибір, це можливість мислити і діяти у відповідності зі своїми уявленнями і бажаннями. Свобода – це можливість здійснювати вибір, діяти на свій розсуд. Філологи вважають навіть, що слово «свобода» сходить до санскритського (Індія) кореня, що означає «улюблений».

Ряд мислителів прагнули зрозуміти суть свободи. Томас Гоббс трактував свободу як відсутність перешкод до дії. Єремія Бентам сказав, що всякий закон є порушення свободи. Філософи – екзистенціалісти стверджували: людина спочатку вільний. Микола Бердяєв писав: «Свободу не можна ні з чого вивести, у ній можна перебувати». Жан Поль Сартр був переконаний, що людина приречена на свободу, оскільки його існування – це вибір. Сенс свободи – це збереження свій сутності.

З розумінням волі пов’язане і розуміння несвободи (або необхідності). Існують дві крайні позиції у розумінні свободи людини: волюнтаризм і фаталізм. Волюнтаризм —течія, представники якого вважали, що людина вільна від будь-якої потреби. Волюнтаризм ґрунтується на пріоритеті волі над усіма іншими проявами життя (Ніцше, Шопенгауер). Вольтер стверджував: свобода – це коли я можу робити те, що хочу. Так що ж, свобода нічим не обмежена? Існує абсолютна свобода? Абсолютної свободи не буває. Повна свобода однієї людини була б свавіллям по відношенню до інших людей і порушувала б їх свободу.

Проблема абсолютної свободи має ще один аспект. Відома притча про Буріданового віслюка, який нібито простояв між двома абсолютно однаковими оберемками сіна, та так і помер від голоду, не зумівши вибрати, з якої почати їсти. А можна вибрати з двох абсолютно однакових страв? Адже тут просто немає вибору. Нічим не обмежений вибір ставив би людину у вкрай скрутне становище. Філософи довели, що абсолютної свободи не існує, так як зникає сама ситуація вибору (вибір передбачає не однакові, а різні альтернативи).

Отже, абсолютна свобода неможлива, вона знищує ситуацію вибору, на якій будується свобода. Волюнтаризм заперечує якусь закономірність у розвитку. Але, в кінцевому рахунку, волюнтаризм призводить до сваволі, вседозволеності, а це взагалі виключає свободу.

Фаталізм – течія, за якою все у світі зумовлено, людина нічого не може змінити, а отже, свободи немає як такої. Фаталізм виключає будь-яку можливість реального вибору.

Свобода – це не свавілля і вседозволеність, людські дії обмежуються природними і соціально-історичними обставинами, рівнем культури, соціально-політичним розвитком країни. Існують об’єктивні закони розвитку природи і суспільства, і ці закони людина не може скасувати. Звідси випливає розуміння свободи як пізнаної необхідності. Таке розуміння розвивали Гегель, Енгельс. Раніше Б. Спіноза писав, що свобода є усвідомлена необхідність. Необхідність означає залежність від якихось процесів і явищ. Гегель вважав, що необхідність – це вияв закономірного, об’єктивного ходу подій.

Необхідність – це об’єктивні закони розвитку природи і суспільства. Ф. Енгельс писав, що є два види необхідності: об’єктивна природна необхідність і суспільна необхідність.

1) Природна необхідність означає, що людина не може скасувати закони розвитку природи (закон всесвітнього тяжіння, будову матерії), але людина може пізнати ці закони, а значить, робити відкриття, керувати природними процесами, передбачати наслідки.

2) Соціальна необхідність – це залежність від суспільних умов (норм права, моралі, традицій, громадської думки). К. Маркс говорив, що жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо. В суспільстві існують певні суспільні умови, норми моралі, права, традиції, громадська думка. Під їх впливом формуються і певні моделі поведінки, які людина повинна враховувати, живучи в суспільстві.

Отже, пізнаючи необхідність (як закономірності розвитку природи і суспільства), людина розширює свою свободу. Е. Фромм стверджував, що свобода – це дія на основі усвідомлення альтернатив і їх наслідків.

Свобода – це одна з найважливіших цінностей цивілізованого людства. Розрізняють свободу «від» (негативну) і свободу «для» (позитивна свобода). Спочатку виникло пойимание свободи «від». Свобода «від» – це свобода від зовнішнього примусу, від диктату, насильства, експлуатації, від того, що обмежує прояв людини, як особистості. Свобода «для» — це свобода, пов’язана з реалізацією власних інтересів людини, її саморозвитком і самореалізацією, творчою активністю.

Свобода людини включає три аспекти свободи: свобода від «зовнішнього примусу»; свобода думки, свобода як «внутрішнє роздум»; свобода як «здатність до вибору і дії».

Проблема суспільного життя полягає в міру свободи людини. Що є підставою волі і реальною мірою свободи?

В економічній сфері реальної заходом є свобода праці і підприємництва. Економічна свобода пов’язана з правом самостійного переслідування свого економічного інтересу, але, по-перше, є економічна необхідність, тобто економічні закони, які людина повинна враховувати, інакше він розориться. По-друге, є правові норми, в межах яких реалізується підприємницька діяльність людини. Найважливішою умовою економічної свободи є право власності. Ф. Хайєк (економіст, мислитель XX ст.) писав, що володіння чимось своїм, нехай і малим – це фундамент формування самостійної особистості. А ось А. Лінкольн вважав, що свобода вище власності, людина вище долара.

У політичній сфері реальної мірою свободи є демократія і плюралізм. Політичну свободу спочатку розуміли як відсутність примусу з боку держави. Але виявилося, що без державного регулювання неможливе ефективне розвиток суспільства. Англійський політик XVIII ст. Е. Берк, говорив: «Щоб свободою можна було володіти, її теж треба обмежувати». Тому політична свобода пов’язана з тим, що необхідно знайти баланс між політичними правами і свободами людини і ступенем державного насильства.

У соціальній сфері реальної мірою свободи є рівність і справедливість.

У правовій сфері реальної мірою свободи є принципи правової держави і права людини. Право виступає регулятором зовнішньої свободи людини, як загальна і рівна міра свободи. Німецький філософ І. Кант говорив, що людина вільна, якщо підкоряється не іншій людині, а закону. Правова свобода проявляється в рівності перед законом і судом. Правова свобода відображає міру свободи у відносинах між людиною та державою і будується на наступних принципах: а) «людині дозволено все, що не заборонено законом»; б) «державі та її органам заборонено все, що не дозволено законом».

Ще один принцип, пов’язаний з мірою свободи людини: свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини. Тобто одним з обмежувачів виступають права і свободи інших людей.

Виділяють також духовну свободу як внутрішню роздум. Це свобода вибору світогляду, вибору віросповідання, свобода пізнання і творчості, свобода морального вибору. Моральна свобода – це внутрішня свобода людини. Людина знає різницю між добром і злом, і сам робить моральний вибір, здійснює моральне самовизначення.

Посилання на основну публікацію