✅Істина, її види та критерії

Істина – це знання яке відповідає предмету пізнання, і є справжнім.

Поняття «істина» не завжди точно збігається з загальновживаним словом «правда».

Наприклад, для древніх людей інформація про те, що земля пласка, була істиною (відносною істиною, якщо точніше), хоча будь-який учень, який вивчає астрономію, скаже, що це не є правдою.

Істина – це результат пізнання.

Головна мета пізнавальної діяльності:

  • відкриття істини;
  • отримання істини;
  • придбання істини.

Істина буває двох видів (за критерієм її повноти, завершеності):

  •  відносна істина – це знання про частини предмета, як правило видимої частини, або лише про деякі його властивості. Знання про те, що Земля пласка – це знання про видиму частину земної поверхні, тобто неповне знання – відносна істина. Ця істина з розвитком науки була спростована і стала вважатися помилкою. Відносна істина мінлива;
  •  абсолютна істина – це повне, вичерпне знання про предмет, його властивості. Наприклад, абсолютною істиною вважається математична формула 2 + 2 = 4. Це повне, завершене, неминуще знання, яке не можна спростувати. Ця істина незмінна.

Шлях до абсолютної істини лежить через істину відносну.

З розвитком науки і пізнання істини відносні:

  • або підтверджуються, розширюються і стають абсолютними істинами;
  • або спростовуються і переходять в розряд помилок.

Наприклад, з розвитком науки істина про плоску форму Землі була спростована, а припущення Миколи Коперника, стало відносною істиною про те, що Земля обертається навколо Сонця, з розвитком астрономії знайшла підтвердження і стала абсолютною істиною.

У сучасній науці досі більшість істин – відносні.

Абсолютні істини важкодоступні. Причин цьому кілька:

  •  складність і мінливість досліджуваного світу. Кожен день, кожну годину, хвилину і секунду світ стає іншим. Він змінюється, змінюється і суб’єкт пізнання – людина. Це ускладнює вивчення світу і його об’єктів. Вивчаючи світ довго, ми повинні враховувати зміни, які відбуваються незалежно від нас в процесі дослідження. Не завжди це можливо повною мірою. Наприклад, біолог вивчає чисельність загону тварин, занесених до Червоної Книги. Поки він це робить, чисельність стає іншою. Чи можливо точно підрахувати цей показник – питання складне;
  •  недосконалість можливостей людини – суб’єкта, який пізнає. Наприклад, наші очі не настільки досконалі, щоб побачити і дослідити кільця Сатурна;
  •  недосконалість техніки і методів дослідження. Наприклад, сьогодні наука намагається дослідити наночастинки. Однак можливості мікроскопів не настільки великі, щоб чітко побачити їх і досліджувати.

По відношенню суб’єкта пізнання до істини можна виділити наступні види істин:

  •  суб’єктивна істина – це знання, яке залежне від думок, оцінок суб’єкта пізнання. Наприклад, істина про те, що наслідком хрещення Русі князем Володимиром у 988 році стало зміцнення князівської влади – істина відносна, бо включає думку істориків, з якими не всі згодні. З приводу суб’єктивної істини можливі безліч суперечок, інших думок;
  •  об’єктивна істина – знання, яке не залежить від суб’єкта, який пізнає. Наприклад, математична істина 2 + 2 = 4 не залежить від думки людей і оскаржити цю істину неможливо.

Відносні, суб’єктивні істини переважають у гуманітарних і соціальних науках. Об’єктивні істини найчастіше представлені в природних, математичних науках.

Питання про те, як відрізнити істину від брехні, в філософії дуже складне. Для цього є критерій істини. Найголовніший критерій серед них – практика.

Практика – це цілеспрямована предметна діяльність по перетворенню дійсності.

Як розпізнати, чи є істиною знання про те, що одяг чорного кольору нагрівається сильніше на сонці, ніж білого? Звичайно ж перевірити на практиці.

Практика – найточніший критерій істини.

Однак, не завжди його можна застосувати. Як, наприклад, на практиці можна перевірити істину про те, що хрещення Русі відбулося в 988 році? Для цього існують інші критерії істини:

  • логіка, логічна несуперечливість. Якщо інформація логічна, несуперечлива – значить справжня;
  • відповідність фундаментальним науковим законам (основним законам);
  • думка авторитетних вчених, фахівців. Якщо більшість наукових авторитетів підтверджують правоту знання, значить воно, швидше за все, справжнє.

Можуть бути прийняті і інші критерії істини, але всі вони, як і перераховані вище, неточні і іноді призводять до помилок. Для підвищення точності визначення істини рекомендується використовувати відразу кілька критеріїв:

  • перевірити істину практикою (якщо це можливо);
  • подивитися на її відповідність законам логіки;
  • поцікавитися у авторитетних вчених тощо.

Істину слід відрізняти від помилки і брехні. Помилка – це суб’єктивне знання, яке не відповідає реальності, але приймається за істину.

Ключові слова: істина, відносна і абсолютна істина, об’єктивна і суб’єктивна істина, критерії істини, практика, оману, брехня.

Посилання на основну публікацію