Фінансові інститути. Банківська система

Ключові слова: фінансовий інститут, банк, Нацбанк України, вклади, депозити, кредити, норма обов’язкових резервів, облікова ставка (ставка рефінансування).

Фінансовий інститут – це організація, що виконує функції посередника між кредиторами (бажаючими дати в борг) і позичальниками (бажаючими взяти кредит). Основні фінансові інститути – банки. Також до фінансових інститутів можна віднести фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, кредитні спілки та товариства. Це – т.зв. небанківські фінансові інститути, що виконують ту ж саму основну роль – посередника в обороті фінансів.

Таким чином, фінансові інститути можна розділити на банківські (банки та банківські організації) і небанківські (організації мікрофінансування, страхові компанії, пенсійні фони і т.п.).

Банк – це фінансова організація, що здійснює акумулювання тимчасово вільних грошових коштів вкладників (залучення грошей людей і організацій у внески) і кредитування громадян і юридичних осіб (підприємств).

В Україні склалася розгалужена банківська система, що включає:
– Центральний банк України (Нацбанк) – особливий наглядовий (контролюючий) і регулює банк-провідник державної політики в сфері грошово-кредитної політики України;
– державні банки – банки, засновником і власником яких є держава. В Україні таких банків майже не залишилося – всі вони були приватизовані і стали комерційними. Можна також виділити чимало банків, більше половини акцій яких належить державі (Ощадбанк, Приватбанкі ін.) – але юридично вони вважаються комерційними;
– комерційні банки – банки, що здійснюють банківські операції на комерційній основі. Власником їх, як правило, є приватні особи або комерційні організації. Частина їх акцій може належати також державі.

Деякі вчені-економісти додатково виділяють особливі види банків: інвестиційні (спеціалізуються на довгостроковому кредитуванні промисловості, будівництва та інших галузей економіки); іпотечні (надають позики під заставу нерухомості. а в окремих випадках і рухомого майна); ощадні банки (їх основна функція – залучення вільних грошових коштів клієнтів, як правило, в довгострокові вклади) і т.д. Однак ця класифікація втрачає значення, бо майже всі банки сьогодні пропонують своїм клієнтам можливість користуватися всім комплексом банківських послуг відразу.

Можна виділити дві основні функції банків:

– залучення грошових коштів клієнтів у вклади. Вклади бувають до запитання (відсотки, як правило, дуже маленькі, але грошові кошти можна зняти в будь-який момент без їх втрати) і термінові (або депозити; залучаються на певний термін під більш високий відсоток, дострокове витребування тягне втрату відсотків). Якщо клієнтові необхідний поточний рахунок, за допомогою якого можна виробляти перекази грошових коштів, платежі, то краще відкрити рахунок до запитання. Якщо ж клієнт бажає отримати дохід від вкладення грошей на певний термін, то найчастіше відкривається депозит;

– видача кредитів – надання грошових коштів у тимчасове користування на умовах терміновості (на певний термін), платності (позичальник зобов’язаний сплатити відсоток за користування), зворотності (клієнт зобов’язаний повернути борг по кредиту в встановлений термін). Можна виділити види кредитів: комерційний (кредит без застави, найчастіше готівкою і, як правило, під високий відсоток); іпотечний (кредит під заставу, як правило, нерухомого майна та під більш низький відсоток); позика (кредит без відсотків – надається в окремих випадках, наприклад, працівнику підприємства для придбання квартири в розстрочку без додаткових витрат). Найпростіший кредит – комерційний. Часто в банках його називають споживчим. Його оформити просто – достатньо підтвердити платоспроможність (довідки про зарплату і т.п.) і отримати готівку. Іпотеку оформити складніше. Позичальник в цьому випадку зобов’язаний зареєструвати квартиру під заставу банку – щоб гарантувати повернення кредиту. Такий кредит для банку менш ризиковий – тому і відсоток по ньому менше.

Відсоток по вкладах менше, ніж відсоток по запропонованим банком кредитами. Таким чином, банк отримує дохід за рахунок різниці відсотків, за якими видає клієнтам кредити і відсотків, за якими залучає гроші клієнтів у вклади.

Доходи комерційних банків можуть доповнюватися за рахунок надання допоміжних банківських послуг:

– обміну валюти, дорогоцінних металів;
– відкриття та обслуговування розрахункових рахунків для підприємств, індивідуальних підприємців;
– відкриття та обслуговування міжнародних пластикових (платіжних) карт (Visa, MasterCard, Diners Club і т.п.);
– проведення розрахункових та перекладних операцій клієнтів (оплата послуг, переказ грошей іншим людям або підприємствам);
– відкриття та обслуговування знеособлених металевих рахунків (на таких рахунках враховуються не одиниці валюти, а грами дорогоцінних металів;
– біржове обслуговування (купівля та продаж за дорученням клієнтів на біржах цінних паперів і т.п.).

До основних функцій Центрального банку можна віднести:

– ліцензування кредитних організацій, комерційних банків, припинення дії та відкликання їх ліцензій;

– контроль за діяльністю комерційних банків;

– емісія грошових коштів (випуск готівки в обіг);

– контроль за сферою грошового обігу, обсягом грошової маси, що знаходиться в обігу;

– забезпечення розрахунків уряду;

– підтримання курсу національної валюти (гривні). З цією метою Центральний банк купує і продає гривні за іноземну валюту на валютному ринку з метою згладити коливання попиту і пропозиції. При непропорційно великий попит на гривню може виникнути загроза ревальвації (підвищення вартості гривні) – Нацбанк продає частину гривневих запасів; при великому попиті гривні Нацбанк частина її скуповує за іноземну валюту;

– формування норми обов’язкових резервів – зобов’язання кожного комерційного банку частину грошових коштів клієнтів, залучених у вклади, розміщувати на спеціальному рахунку Центрального банку – як “недоторканний” запас. Це робиться для забезпечення стабільності банківської системи;

– визначення облікової ставки (ставки рефінансування, ключової ставки) – ставки, по якій Нацбанк дає короткострокові кредити комерційним банкам. Облікова ставка є важливим показником. Вона – орієнтир для визначення відсотків за вкладами і комерційними кредитами. Зменшення ставки веде до підвищення ділової активності, зниження відсотків по вкладах (а значить і бажанням людей не вкладати гроші в банк, а витрачати їх), зниження відсотків по кредитах. Через це може збільшитися попит на товари. а значить і ціна на них. Таким чином, зменшення облікової ставки збільшує зростання цін (інфляцію), але стимулює розвиток промисловості. Збільшення облікової ставки, навпаки, знизить ділову активність, підвищить відсотки за вкладами та кредитами, буде стимулювати людей більше вкладати гроші в банки під високі відсотки, зменшить попит на товари і послуги, призведе до стримування інфляції. Але це може стати причиною погіршення умов для промислових підприємств – їх товари тепер адже будуть купувати менше, та й кредит під більш високий відсоток брати менш вигідно.

...
ПОДІЛИТИСЯ: