Етикет. Культура спілкування

Етикет – норми і звичаї, регулюючі поведінку людини в суспільстві. У це поняття входить сукупність правил, пов’язаних з умінням тримати себе в суспільстві, зовнішньою охайністю, правильністю побудови бесіди і т. д.

Етикет – це звід правил поведінки, зовнішня форма поведінки, якій підпорядковуються люди. Найголовніше в етикеті – повага особистості, дбайливе до неї ставлення і збереження власної гідності. Етикет звернений до доброго начала в людині. Він вимагає рахуватися з справами і почуттями людей, не заважати їм. Етикет вчить володіти своїми емоціями.

Слово етикет має витоки у французькому мовою та в перекладі на російську означає «етикетка», «ярлик». Але у Франції, коли виникло це слово, воно означало й церемоніал, тобто порядок поводження при дворі монарха.

Значення етикету в житті людей: він покликаний допомогти людям у спілкуванні один з одним, покликаний удосконалити і облагородити поведінку людини. Етикет регулює, впорядковує поведінку людей і тим самим їх об’єднує. Правила етикету дають людям зручні для всіх способи поведінки.

Перше керівництво по етикету було написано в III тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. В Китаї було розписано 30 тис. церемоній і ритуалів. Головні вимоги до правил поведінки у китайців, правила ввічливості – шанобливість до батьків, поважність до старших, слухняності перед вищестоящими. «Ритуал – порядок дії людей, який виражає певні соціальні та культурні відносини». Церемоніал – це особливо урочистий ритуал, офіційний порядок дій.

У суспільстві, поділеному на стани і класи, етикет і пов’язані з ним звичаї, ритуали мали становий характер і прописувалися для панівних верств. У Стародавній Греції і Римі правила етикету призначались для вільних громадян і не поширювалися на рабів. В епоху середньовіччя з’явився світський етикет і увійшло в обіг поняття «людина хорошого тону», тобто людина, у якої манери відповідають прийнятим у суспільстві правилам пристойності. «Манери – звичний для людини спосіб вести себе».

Становий етикет досяг свого розквіту в XVI-XVII ст. в європейських монархіях. Цей етикет відрізнявся такою складністю, що виникла потреба у посаді церемоніймейстера, який відповідав за точність дотримання приписів етикету.

Крім світського етикету, можна виділити і народний етикет, який закріплено у звичаях та обрядах. Звичай – це «усталений, типовий спосіб поведінки людей певної групи, суспільства».

Так, у Білорусі є обряди, які пов’язані з сільськогосподарськими святами, з виробничим процесом, явищами природи. Це «Гукання вясна», «Зажынкі», «Дажынкі», «Каляда». Є народні свята, пов’язані з іншими важливими явищами. Наприклад, «Дзяди» – поминання предків. У білорусів є звичай «толока», коли збираються всі разом і допомагають у нелегкій справі – будинок побудувати, прибрати урожай.

Сучасний етикет має свої особливості: демократичність, дає людині більшу свободу дій, крім того, людина може проявляти і творчість в культурі поведінки. Це етикет здорового глузду.

Залежно від призначення і соціальної приналежності людей можна виділити етикет дипломатичний, діловий, військовий і т. п. Загальною тенденцією розвитку етикету в сучасному суспільстві є його демократизація, прагнення до природності і розумності. Але ця тенденція не скасовує етикету.

Незважаючи на різні сфери використання етикету, в ньому є спільні риси: ввічливість; коректність або уміння тримати себе в рамках пристойності, навіть в конфліктній ситуації; відчуття міри, перевищивши яке, можна образити людину, не дати йому «зберегти особу»; скромність, стриманість в оцінці своїх чеснот; благородство, здатність скоювати безкорисливі вчинки, не принижуватися заради вигоди; точність, відповідність слова справі, пунктуальність, відповідальність при виконанні узятих зобов’язань.

У деяких сферах етикет зберігає свою суворість. Діловий етикет проявляється в діловій сфері. У міжнародній сфері етикет виражено в дипломатичному протоколі, відрізняється детальною точністю правил. Вкрай важливий етикет на офіційних заходах, прийомах. Сучасний етикет покликаний зберегти порядок у суспільстві, забезпечити гуманні й демократичні відносини між людьми.

Найважливішою рисою вихованої людини є ввічливість. Ввічливість – значить гуманність, повагу і доброзичливість, готовність підтримати іншу людину при необхідності. Складові ввічливості: порядність, тактовність, делікатність.

Тактовність – почуття міри в поведінці. Тактовність підказує правильне ставлення, підхід до кого-небудь; уміння тримати себе належним чином і не ставити людей в незручне становище. Тактовна людина навіть у конфліктних ситуаціях не принизить честь і гідність іншої людини.

Делікатність – це особлива сприйнятливість до душевного стану інших людей, чуйність, теплота «делікатний чоловік легкий і природний в спілкуванні».

Порядність вимагає від людини бути відповідальним і внутрішньо дисциплінованим, тримати слово, виконувати обіцянку, вчасно віддати борг».

Культура спілкування передбачає дотримання основних правил: поваги і довіри до того, з ким спілкуєшся; вміння вислухати іншого; ввічливість і доброзичливість; стриманість у прояві негативних емоцій; поступливість; делікатність. При порушенні цих принципів можуть виникати труднощі комунікації і навіть конфлікти. Вони породжуються багатьма причинами: сімейним вихованням, рівнем освіти, відмінностями в інтересах і цінностях, віковими особливостями, національними традиціями.

Але на всіх рівнях культура спілкування передбачає дотримання основних правил:

– повага і довіра до того, з ким спілкуєшся;
– вміння вислухати іншого;
– ввічливість і доброзичливість;
– стриманість у прояві негативних емоцій;
– поступливість.

Loading..

ПОДІЛИТИСЯ: