Зовнішня і внутрішня соціальна політика

Характеристики зовнішньої соціальної політики

Соціальна політика виступає в якості одного з напрямків державної діяльності, чия мета – знаходження оптимальних рішень актуальних соціальних проблем, а також задоволення соціальних потреб, які сьогодні присутні в сучасному суспільстві.

Залежно від того, на який об’єкт спрямована соціальна політика, вона може поділятися на дві великі відокремлені форми:

  • Зовнішня соціальна політика;
  • Внутрішня соціальна політика.

Зовнішня соціальна політика – це напрямок в соціальній діяльності держави, яка акцентує увагу на питаннях, що стосуються соціальних прав і свобод громадян поза територією (країни), іншими словами, ця політика країни може регулювати соціальні права громадян, які перебувають на території інших держав, здійснюючи там свою діяльність. Необхідно підкреслити, що зовнішня політика – це завжди міжнародне співробітництво, тому саме в цьому напрямку розробляються всі питання по заходам соціальної державної політики.

Як ми вже відзначили, зовнішня соціальна політика держави спрямована на те, щоб охороняти власних громадян, які перебувають поза територією свого постійного проживання. Серед завдань зовнішньої соціальної політики ми хотіли б акцентувати увагу на наступних:

  • Гарантія безпеки держави в цілому, і кожного його громадянина, суверенітет країни, а також забезпечення страхування людини, який залишає країну, але планує повернутися в неї;
  • Створення найбільш сприятливих умов з метою розвитку країни і суспільства, виведення держави на високий міжнародний рівень, підвищення її престижу;
  • Захист прав і свобод громадян країни, які знаходяться за її межами. Також сюди входить захист і обгрунтування прав співвітчизників, які проживають в інших країнах.

Також слід згадати такі напрямки зовнішньої соціальної політики, як: підтримка і обов’язкові гарантії захисту міжнародних норм, які закріплюють соціальні права громадян або більш великих соціальних груп; надання допомоги у відновленні прав; допомога в становленні соціальних систем іноземних держав, обмін соціальним досвідом, міжнародне співробітництво, підписання договорів; надання допомоги громадянам сторонніх держав, які мають потребу в ній. Тут необхідно врахувати одну умову: якщо держава громадянина не може допомогти йому в задоволенні базових потреб.

На відміну від зовнішньої соціальної політики, внутрішня соціальна політика орієнтована, перш за все, на громадян всередині країни, і діяльність її здійснюється виключно на внутрішній території. Залежно від того, який ступінь відповідальності уряду за задоволення людських потреб свого населення, можна виділити відразу кілька моделей, за якими здійснюється внутрішня соціальна політика.

По-перше, це консервативна модель внутрішньої соціальної політики. В даному випадку вся відповідальність за своє життя і задоволення потреб покладається виключно на людину, а також на членів його сім’ї. Задоволення соціальних потреб тут здійснюється за рахунок коштів, внесених в приватне страхування громадян. Що стосується держави, то воно готове взяти на себе відповідальність, але тільки за тих, хто не може самостійно або за допомогою членів сім’ї задовольнити свої потреби. До таких категорій громадян відносяться пенсіонери, ветерани, інваліди, сироти, багатодітні сім’ї, одинокі матері, особи без певного місця проживання.

Друга модель соціальної політики – корпоративна. Вона покладає чималу частку відповідальності на соціальні та промислові організації і підприємства. Фінансове забезпечення заходів, спрямованих на соціальну політику, також забезпечується за рахунок коштів, виражених у вигляді страхових внесків, а також виплачуються організаціями за кожного свого офіційного працевлаштованого співробітника. Найбільшу цінність, як відзначають дослідники, представляють зайняті і працездатні громадяни. Підприємства також організують працівникам виплату пенсій, деяких посібників, має право і зобов’язані надавати послуги з дозвільної діяльності, оздоровлення чи відпочинку. Все залежно від того, яка система соціальних послуг встановлена ​​в рамках організації.

Наступна модель внутрішньої соціальної політики – державно-перерозподільна. Вона покладає відповідальність на саму державу. Саме з боку органів влади повинна бути ініціатором по соціальних послуг, які надаються абсолютно всім категоріям населення, не враховуючи внесок, яке вніс людину або окремі соціальні групи в розвиток держави. Фінансування заходів соціальної політики також здійснюється за рахунок коштів з федерального бюджету, а також може акумулюватися фондами громадського, соціального споживання громадян.

Також не варто забувати про історично сформованих моделях внутрішньої соціальної політики держави. До їх числа відносяться такі, як:

  • Бісмаркова модель соціальної політики держави – бачить взаємозв’язок між рівнем і доступністю соціальних послуг, а також зв’язок з умовами і тривалістю професійної діяльності, яка здійснюється індивідів;
  • Бевіриджська модель соціальної політики держави – грунтується на поширенні мінімального обсягу соціальних послуг, які зачіпають всі категорії населення, які знаходяться в скрутному становищі і не в змозі самі вийти з нього;
  • Скандинавська модель соціальної політики держави – передбачає широке поширення соціальних послуг та їх надання незалежно від зайнятості індивіда і розміру сплачуваних ним податків в казну держави.
ПОДІЛИТИСЯ: