Теорії соціальної поведінки

Сутність соціальної поведінки

Соціальна поведінка людини виступає одним з об’єктів вивчення соціологічної науки. Дослідження в цій галузі почали проводитися ще з середини 19 століття, і, крім поняття «соціальна поведінка» в один ряд з ним встали такі елементи, як соціальна дія і взаємодія.

Соціальна поведінка групи – в соціологічній науці це якісна характеристика соціальної дії і соціальної взаємодії, які нерозривно пов’язані один з одним.

Соціальна поведінка дає характеристику поведінки особистості або соціальних груп в тих чи інших умовах, в тій чи іншій соціальній ситуації і середовищі. Соціальна поведінка може бути в різних ситуаціях нехарактерним. Наприклад, якась кількість депутатів беруть участь в роботі Державної думи, тобто активно займаються політичною діяльністю. Але їх поведінка неоднозначно, так як одні зацікавлені в своїй діяльності, а інші ігнорують свою діяльність і обов’язки, перебуваючи на роботі тільки «для галочки», тому що так потрібно для отримання вигоди.

Також по-різному можна охарактеризувати поведінку учасників масових подій. Наприклад, одні учасники демонстративно мирно слідують за колоною, а інші прагнуть проявити своє девіантну поведінку, порушити правила, щоб продемонструвати негативне настрій до поточного режиму і прагнення до змін. Всі ці дії також потрапляють в поле зору категорії «соціальна поведінка». Іншими словами, все люди в однаковій мірі є учасниками соціально-політичної події, але кожен учасник веде себе по-різному, в залежності від своїх інтересів, потреб і світогляду.

Таким чином, соціальна поведінка виступає в якості особливого способу прояви суб’єктом соціально-політичної події (актором) своїх мотивів, переваг і установок, які спрямовані на реалізацію соціальної дії і взаємодії.

Розвиток поведінки в соціумі

Соціальне поведінки грає в житті людини дуже важливу роль. Звідси і важливість для соціологічної науки не тільки вивчення даного поняття, але і детальний аналіз його розвитку.

Соціальна поведінка є дуже багатоаспектним, і включає в себе не тільки соціальні взаємодії людей між собою, але і взаємодія людини з усім великим світом речей, які мають для нього своє унікальне значення на кожному етапі розвитку та соціалізації.

Розвитку соціальної поведінки особистості або окремої, більш широкої соціальної групи безпосередньо залежить від різних біологічних і психологічних процесів в організмі людини. До таких процесів відноситься:

  • статеве дозрівання,
  • рівень і розвиток сприйняття, усвідомлення, розуміння навколишнього світу і його процесів,
  • розвиток пам’яті та здатності до навчання.

Як тільки у людини формується власний світогляд, погляд на речі і події, інтерпретація конкретних понять, то і усвідомлюються мотиви соціальної поведінки, з’являються чітко окреслені цілі, оцінка власних інтелектуальних, фізичних і психологічних особливостей та можливостей. В цьому і полягає суть розвитку соціальної поведінки – наявність усвідомленості самого себе і свого місця в навколишньому світі. Формується соціальна поведінка в залежності від різноманіття своїх видів, які ми розкриємо в наступному розділі.

Теорії соціальної поведінки і її розвитку

Оскільки соціальна поведінка є об’єктом досліджень ряду соціологів і психологів, то варто відзначити і наявність досить великої кількості теорій, які розкривають сутність соціальної поведінки, особливості його розвитку та різновидів.

Одна з найбільш ранніх і вивчених теорія соціальної поведінки є теорія розвитку індивідуальності Б.Г. Ананьєва ( «Організм. Індивід. Особистість. Індивідуальність»). Він розглядає ряд ознак, які представляють собою відмінності між вищими тваринами і людиною. До них належать такі ознаки, які впливають на соціальну поведінку:

  • Анатомо-морфологічні відмінності;
  • Відмінності в організації психіки;
  • Розвитку у взаємодії зі світом (як суб’єктів).

Розвиток індивідуальності особистості відбувається виходячи з особливостей його індивідуальна властивостей (психологічних, фізіологічних, інтелектуальних). Вся сукупність цих властивостей впливає на формування соціальної поведінки і уявлення себе як частини цього світу.

Наступна теорія – це диспозиція. Вона більше зачіпає основу норми права, саме з цієї причини диспозицію називають частиною норми, яка містить в собі всю сукупність правил поведінки, яким повинні відповідати і слідувати всі можливі суб’єкти права. Норми права передбачена в залежності від Конституції, законодавчих документів і актів.

Ситуативна теорія Т. Хілтона, яка визначає не тільки соціальну поведінку особистості, але і природу його лідерства. Таким чином, природа лідерства виникає з основних і видатних якостей людини, які притаманні також лідерам: комунікабельність, відповідальність, самовпевненість, віра в командний дух, бажання робити вчинки на благо громадськості, а не тільки з урахуванням власних інтересів і потреб.

Але соціальну поведінку розглядається дослідниками не тільки в рамках норми, але і в рамках асоціальної (девіантної) поведінки. Сюди входить біхевіоральний підхід до визначення (детермінації) девіантної поведінки особистості та соціальної групи. Ця теорія протягом декількох років розглядалася як результат навчання, а її засновниками є Е. Торндайк, Дж. Уотсон і Б. Скіннер. Ключова ідея – соціальне і асоціальна поведінка особистості і соціальної групи направлено на те, щоб пристосуватися до навколишнього середовища, адаптуватися до її постійним динамічним змінам. В такому випадку в людині проявляються всі його якості, а також способи поведінки, якими він користується для досягнення поставлених цілей.

ПОДІЛИТИСЯ: