Сутність характеру та умов праці

До кінця 1970-х років склалася багата емпірична база, що дозволила обгрунтувати двухфакторную модель соціології праці. Першим чинником є ​​предмет, умови, трудові функції і зміст праці. Другим фактором – психологічні, моральні та професійні якості індивіда.
Предметом соціології праці є праця як суспільне явище.
Поняття «характер праці» означає зв’язки і відносини, що складаються в суспільному виробництві даної соціально-економічної формації: ставлення працівника до засобів виробництва, зв’язок між працею і рівнем розвитку продуктивних сил і т. Д. В широкому сенсі характер праці – це соціально-економічна категорія , яка розкриває залежність праці від виробничих відносин.
У вузькому сенсі змістом цього поняття є поділ праці на розумовий і фізичний.
Виділяють три результату розумової праці.
1. Продукція розумової праці, втілена в якомусь предметі або матеріалі (модель економіста, креслення конструктора, картина художника, записана формула вченого).
2. Створення дії. До цього причетні ті професії, діяльність у яких спрямована на об’єднання, освіта і виховання людей, на поширення знань, а також пов’язані з людьми. Сюди ж відноситься мистецтво комунікації.
3. Створення форм і методів організації управління в різних областях діяльності, наприклад таких, як освіта, сфера культури. Розробка планів різного рівня, методів організації праці і т. Д.
Засоби розумової праці – творчий потенціал, що виражається у здатності людини до творчості, до роботи по створенню всього нового; знання, що здобуваються людиною в процесі навчання, а також в результаті особистого досвіду, отриманого ним у громадській трудовій практиці; навички та вміння, які освоюються людиною при набутті знань і досвіду виробничої діяльності.
Характер праці включає в себе дві складові – це зміст та умови праці. Зміст поділяється на продуктивне і функціональне. Перше залежить від типу створюваного суспільно-корисного продукту, що відповідає певним соціальним потребам. Друге – це спосіб соціально-трудового поведінки людини, її дії, необхідні для створення тих чи інших видів продукції.
Важливе місце у функціональному змісті грає організація праці.
Організація праці – це система науково обґрунтованих заходів, спрямованих на забезпечення умов для оптимального функціонування працівника в процесі виробництва, що сприяють досягненню високої результативності трудової діяльності. Організація праці полягає у встановленні певного порядку побудови і здійснення процесу праці.
Через організацію праці реалізується ідея гуманізації праці – забезпечення найбільш повного пристосування матеріально-технічної бази виробництва до людини, високий вміст праці, відповідність його кваліфікації працівника, кар’єрне зростання, активну участь працівників у вирішенні виробничих проблем [46].
Важливим мотиваційним чинником, що створює можливості для підвищення трудового потенціалу, є поліпшення умов і охорони праці. Багато працівників як виробничої, так і інженерно-технічної сфери діяльності працюють в умовах, що не відповідають вимогам безпеки. Замість того щоб покращувати умови праці, набуваючи нове обладнання, створювати сприятливе середовище, підвищуючи мотиваційний ефект праці, керівники підприємств витрачають нерідко великі кошти на компенсацію працівникам, які трудяться на шкідливих виробництвах.
Організація праці включає в себе ряд елементів, що визначають її сутність. Вони багато в чому перетинаються з елементами, що характеризують склад управління персоналом. До організації праці належать:
1. Підбір та навчання персоналу.
2. Створення безпечних і здорових умов праці. Умови праці поділяються на психофізіологічні, санітарно-гігієнічні, соціально-психологічні та естетичні.
3. Поділ праці (функціональне, технологічне, професійне, кваліфікаційне).
4. Кооперація праці (всередині підприємства, всередині підрозділів підприємства). Функціональний поділ і кооперація праці – це відокремлення видів трудової діяльності і система комунікацій між працівниками в процесі праці.
5. Нормування праці, що полягає у встановленні обгрунтованих норм робочого часу, норм виробітку, норм обслуговування устаткування, норм часу обслуговування і норм чисельності персоналу.
6. Виховання дисципліни на підприємстві. Розрізняють трудову, виробничу, технологічну, планову, фінансову дисципліну.
7. Організація робочого місця, т. Е. Оснащення його необхідними засобами виробництва і їх раціональне розміщення (планування).
8. Прибирання робочих місць, що включає в себе види обслуговування, форми його надання, вибір виконавця.
9. Планування та облік праці персоналу.
10. Розробка раціональних прийомів і методів праці, т. Е. Те, з чого починався менеджмент як наука управління. Школа «наукового управління», заснована Ф. У. Тейлором, якраз і займалася розробкою правильної методології праці, починаючи з найпростіших операцій, узвичаїла хронометраж, фотографію робочого дня та інші елементи, які лягли в основу наукової організації праці (НОТ), згодом розроблялася вже в нашій країні такими вченими, як А. Гаст, П. Керженцев, А. Журавський, С. Струмілін та ін.
Раціоналізація прийомів і методів праці дозволяє забезпечити найбільш економічне виконання операцій (з позиції витрат часу і зусиль працівника).

Посилання на основну публікацію