Соціалізація особистості

Соціалізація особистості – це формування її здатності до життєдіяльності в суспільстві на основі засвоєння нею соціальних цінностей і способів соціально позитивної поведінки [55].
Якість і характер соціалізації значною мірою визначаються соціальним устроєм суспільства, в якому знаходиться особистість.
Наприклад, в умовах тоталітаризму виникають протиріччя між особистим і суспільним буттям людини. Чим більше особистість схильна казенно-казармовою ідеології, тим менше вона індивідуалізована – формується авторитарно-залежний тип особистості. Основні якості цього типу – конвенціоналізм (прийняття догматичних норм і правил без критичного осмислення), тривожна заклопотаність повсюдним виконанням догматичних вимог; вірнопідданство, ненависть до інакомислячих, відсталість мислення, втрата компетентності, соціальної відповідальності та ін.
Соціалізація – це не тільки оволодіння особистістю соціальним досвідом, а й формування особистої стабільності індивіда. Відрізняються особистості соціалізовані, т. Е. Адаптовані до умов соціального буття, десоціалізірованние – девіантні, що відхиляються від основних соціальних вимог (крайня форма – маргінальність), і психічно аномальні (психопати, невротики, особи з затримками психічного розвитку та із «слабкими місцями» в психічної саморегуляції).
Соціалізовані особистості володіють особистою автономією – потребою в утвердженні своєї індивідуальності. У критичних ситуаціях така особистість зберігає життєву стратегію, залишається прихильною своїм позиціям і ціннісним орієнтаціям (цільна особистість). Їм властива толерантність – здатність до адекватних дій в ситуації протидії кому чи чому-небудь.
Стабільна особистість рішуча і наполеглива в досягненні поставлених цілей, але не ригидна, т. Е. Здатна до корекції поведінки. Така особистість володіє розвиненим почуттям самоповаги, піддає себе самоконтролю.
На стан і розвиток особистості в чому чинить вплив його темперамент. Термін «темперамент» походить від латинського слова, що означає співвідношення, змішання частин, відповідність.
Темпераментом називають індивідуально своєрідну, природно-обумовлену сукупність динамічних проявів психіки – інтенсивності, швидкості, темпу, ритму психічних процесів і станів.
Сучасний підхід до пояснення суті темпераменту пов’язує його типи з діяльністю центральної нервової системи. І. П. Павлов виявив три основних властивості нервових процесів – сила, врівноваженість і рухливість. Їх різні комбінації утворюють чотири типи вищої нервової діяльності, що лежать в основі чотирьох типів темпераментів, назви яких були дані Гіппократом в V ст. до н. е. Це холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік. Це сильний тип, що підрозділяється на урівноважений і неврівноважений (холерик); врівноважений підрозділяється на рухливий (сангвінік) і інертний (флегматик) і слабкий (меланхолік). Згідно Павлову, саме ті аспекти поведінки, в яких виявляються властивості нервових клітин, складають темперамент. Кожному окремому типу властиві характерні особливості.

Посилання на основну публікацію