Розвиток соціології праці у 20 столітті

У минулому сторіччі праця стали асоціювати безпосередньо з людським фактором, тому виникли нові наукові напрями, що базуються на вивченні людських відносин, на виборі людиною того чи іншого типу поведінки в процесі праці. Ці наукові напрямки є здебільшого психологічними концепціями, які виявляють роль праці в процесі задоволення тих чи інших людських потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій. Дані наукові вишукування в комплексі можна позначити як вивчення мотивації трудової діяльності. При вивченні мотивації необхідно використовувати комплексно-цільовий підхід, оскільки вона включає в себе не тільки психологічні, а й економічні аспекти в силу того, що праця в суспільстві є не індивідуальним, а колективним процесом. У той же час праця має властивість постійно трансформуватися під впливом зміни соціально-суспільних відносин.
Соціально-трудові відносини дозволяють визначити соціальну значимість, роль, місце, суспільне становище як індивідуального працівника, так і всього колективу. Структура і механізм соціально-трудових відносин, а також соціальних процесів і явищ, що протікають у сфері праці, є предметом дослідження соціології праці. Завданням соціології праці є вироблення методів і прийомів використання соціальних факторів в інтересах вирішення найважливіших соціально-економічних проблем суспільства і особистості, до числа яких належить створення системи соціальних гарантій, підтримки і закріплення соціальної захищеності громадян з метою перетворення економічної системи в соціально орієнтовану форму ринкової економіки.
Ще в 1930-х роках американський соціолог і психолог Е. Мейо, провівши протягом більше десяти років безліч різних експериментів з організації праці на заводах фірми «Вестерн Електрик» в місті Хотторн, створив школу «людських відносин», яка вперше звернула особливу увагу на психологічну складову трудового потенціалу та важливість соціальних взаємин у колективі в процесі трудової діяльності.
З середини 1950-х роках велике поширення одержали змістовні і процесуальні теорії мотивації. Змістовні теорії виявляють фактори (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації), які спонукають працівників прагнути до ефективного і високопродуктивної праці заради досягнення своїх цілей або цілей організації. Процесуальні теорії аналізують сам процес мотивації у трудовій діяльності шляхом вибору тієї чи іншої форми поведінки, що призводить людей до вирішення поставлених перед ними завдань.
У США з 1970-х рр. і по теперішній час розвивається концепція «людських ресурсів». Вона приділяє велику увагу ініціативою працівників, розвитку підприємницьких здібностей у бажаючих заробляти гроші підприємницьким працею. Важливе значення має теорія «людського капіталу», що пояснює, що вкладення капіталів і інвестицій в трудовий потенціал шляхом підвищення кваліфікації працівників, рівня освіти, професійної перепідготовки багаторазово окупиться згодом, принісши інвесторам максимально можливий прибуток.
У ХХ столітті стало ясно, що людський трудовий ресурс найбільш важливий у процесі виробництва порівняно з іншими економічними ресурсами. Поняття «людський фактор» в сукупності його фізичних, психологічних, характерологічних властивостей і особливостей стало домінуючим в складній системі людської праці в період переходу до постіндустріального суспільства.
Ще один теоретичний підхід до механізму функціонування ринку праці представлений напрямком інституціоналізму (М. Вебер, Дж. Б. Кларк, Л. Ульман та інші). Основна увага в цьому плині приділяється аналізу професійних і галузевих відмінностей в структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Інституціоналістів відходять від принципів макроекономічного аналізу та намагаються пояснити характер ринку праці особливостями динаміки розвитку окремих галузей народного господарства і професійних демографічних груп.

Посилання на основну публікацію