Рівні соціальної реабілітації

Підходи у визначенні рівнів соціальної реабілітації

Соціальна реабілітація являє собою сукупність заходів у вигляді різних програм і дій, спрямованих на відновлення або компенсацію фізичних і психічних здібностей людини, його особистісного і професійного статусу з метою найбільш повної інтеграції в суспільство.

Соціальна реабілітація – двосторонній процес, що включає: відновлення здібностей індивіда до оптимальної життєдіяльності в суспільстві; зміна характеру соціального середовища, що перешкоджає реалізації потреб людини.

Реабілітація – це багаторівнева, комплексна система взаємозалежних і взаємопов’язаних дій, орієнтованих на відновлення індивіда в статусі, здоров’я, права, дієздатності.

До рівням соціальної реабілітації відносять рівні: федеральний, регіональний, муніципальний; індивідуальний, груповий, на рівні громади.

Федеральний, регіональний, муніципальний рівень – це комплекс правових, організаційних, юридичних, інформаційних, економічних, освітніх заходів, які розробляються і приймаються органами управління щодо формування умов для діяльності соціальних реабілітаційних служб різних форм власності та різної відомчої підпорядкованості.

Даний рівень забезпечує: підготовку фахівців, що забезпечують діяльність реабілітаційних соціальних служб; створення законодавчої бази, яка формує правове поле соціальної реабілітації; створення економічних умов для комерційної та підприємницької діяльності в сфері соціальної реабілітації; розробка положень про надання реабілітаційних послуг різним категоріям населення; координація роботи соціальних установ; надання приміщень для реабілітаційних служб та ін.

Виділяють такі рівні соціально-реабілітаційної діяльності:

  • медико-соціальний,
  • соціально-психологічний,
  • професійно-трудової,
  • соціально-побутової,
  • соціально-рольової,
  • соціально-правовий.

Технології соціально-реабілітаційної діяльності

Індивідуальний рівень соціальної допомоги передбачає використання різних видів допомоги: консультування, бесіди, залучення фахівців і т.д. Для ефективності роботи на даному рівні необхідно враховувати необхідність надання індивідуальної допомоги, особистісні, вікові, індивідуальні особливості клієнта.

При використанні індивідуальних методів роботи з клієнтом виділяють наступні показники:

  • встановлення первинної комунікації через інтелектуальний і емоційний контакт,
    аналіз проблемної ситуації;
  • постановка цілей і завдань роботи;
  • зміна взаємовідносин клієнта з соціальним середовищем або з собою;
  • аналіз результатів роботи і оцінка прогресу.

Індивідуальний рівень соціальної роботи застосовується при визначенні прогнозів адаптації до реальності, придбання комунікативних навичок, подоланні стресів, в самоприйнятті і самопізнанні.

Основна мета групового рівня соціальної реабілітації – надання необхідної допомоги індивіду через передачу йому групового досвіду розвитку психічних і фізичних сил, формування та відновлення соціальної поведінки.

Застосування групових методів в соціальній реабілітації грунтується на наступних положеннях: робота в малих групах сприяє виходу з ролі «слухача»; в групах реалізується принцип зворотного зв’язку; більш повно відбувається пізнання власного життєвого досвіду, своєї точки зору, особистих можливостей; група може виступати інструментом управління, накопичення особистого досвіду, перевірки досягнутого.

Соціальна реабілітація на рівні громад має на увазі взаємодію соціальних працівників і служб соціального забезпечення з організаціями на всіх рівнях влади (місцевому, регіональному, державному).

Під громадою розуміється складна культурно-історична і соціально-економічна система групової спільності людей, в якій спостерігаються: процеси взаємопідтримки, допомога в соціалізації, виробництва і розподілу благ, здійснення соціального контролю і т.д.

Общинна соціальна робота спрямована на формування і розвиток соціальних зв’язків, організацію взаємодопомоги, кооперацію спільності людей; на розробку і подальше впровадження різних соціальних планів і програм діяльності різних організацій, які займаються вирішенням питань соціального забезпечення населення. Все це має сприяти поліпшенню моделі життєдіяльності спільності, активації її розвитку.

Рівні соціальної реабілітації

Медико-соціальний рівень реабілітації включає:

  • традиційні методи лікування (медичними препаратами, фітотерапія, мануальна терапія, акупунктура, трудотерапія);
  • фізичні методи реабілітації (баротерапия, лазеротерапія, електролікування і електростимуляція, бальнеотерапія, баротерапия);
  • масаж;
  • механічні методи реабілітації (кинезотерапия, механотерапія);
  • лікувальна фізкультура;
  • логопедична допомога;
  • психотерапія;
  • протезно-ортопедична допомога (ортезування, протезування, ортопедичне взуття);
  • реконструктивна хірургія;
  • технічні засоби реабілітації;
  • санаторно-курортне лікування;
  • консультування та інформування з питань медичної реабілітації.

Соціально-психологічний рівень включає вплив на психічну сферу клієнта. Цей рівень реабілітації супроводжує всі лікувально-відновлювальні процедури.

Професійно-трудовий рівень орієнтований на заходи, що сприяють оволодінню необхідними професійно-трудовими вміннями і навичками, створення правильної професійної орієнтації. Перенавчання або навчання доступних видів праці, пристосування робочого місця інваліда до його індивідуальних потреб і функціональним можливостям, забезпечення технічними пристосуваннями для користування робочим інструментом і т.д.

Соціально-побутовий рівень включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення клієнта необхідною житлом, пільгами і посібниками, допомога в доставці продуктів харчування, ліків, забезпечення засобами пересування, протезами тощо

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Соціологія їжі