Акцентуація

Акцентуація – це яскраво виражені, що превалюють риси характеру індивіда. Залежно від того, відноситься особистість до сильного психотипу або до слабкого, акцентуація відповідно може представляти як позитивні (сильні), так і негативні (слабкі) сторони людського характеру.
Французький філософ XVII ст. Франсуа де Ларошфуко писав у «Максимах»: «Слабкість характеру – це єдиний недолік, який неможливо виправити».
Одна з класифікацій типів особистості створена німецьким психіатром К. Леонгардом. Вона заснована на оцінці стилю спілкування людини з оточуючими людьми і пов’язана з поняттям акцентуації характеру. З цієї типології виділяють: гіпертімний тип (оптиміст), гіпотімно і дістімний тип (песиміст), циклоїдний тип, демонстративний тип (лідер), педант, збудливий, тривожний, екзальтований і деякі інші.
Важливе значення в процесі розвитку та соціалізації особистості мають екстравертований і інтровертірованний типи, що відносяться до типології, розробленої швейцарським психіатром К. Юнгом.
Типи особистості, введені Юнгом, не визначаються обставинами життя людини. Вони вроджені. Екстраверти і інтроверти в чистому вигляді зустрічаються вкрай рідко. У кожної людини є риси, властиві обом психологічним типам, але якщо риси одного з них проявляються більшою мірою, то людину відносять до домінуючого типу особистості. Проте з віком характер людей дещо змінюється за шкалою екстраверсія – інтроверсія в ту чи іншу сторону, хоча основна акцентуація залишається незмінною.
Екстравертований тип. Такі люди відрізняються відкритістю для будь-якої інформації, готовністю вислухати і допомогти кожному. Мають високий ступінь товариськості, поступливі, старанні. Їм важко дається організованість на роботі і в побуті. Відразливі риси – легковажність, необдуманість вчинків, схильність до поширення чуток, пліток.
Інтровертований тип. Люди цього типу характеризуються низькою контактностью, замкнутістю, відірваністю від реальності, схильністю до філософствування. Орієнтовані на себе, на свій внутрішній світ, свою оцінку предмета або події, а не на об’єкт як такий. Вони схильні до самотності, вступають у конфлікти при спробах втрутитися в їх особисте життя, стримані, принципові, схильні до самоаналізу, мають тверді переконання і життєві принципи. Їхні вчинки визначаються в першу чергу власної внутрішньої установкою. Вони надмірно вперті у відстоюванні поглядів, навіть нереальних.

Посилання на основну публікацію