Типи і конструкції вуликів

У природних умовах медоносні бджоли живуть в дуплах, тому саме дупло і стало прообразом сучасного вулика. Спочатку це був шматок Дуплисті частини стовбура дерева, який по можливості очищали від гнилі і розширювали. Спочатку вулики кріпили до дерев на галявинах у лісі або ж поруч з будинками. Пізніше їх стали виготовляти у вигляді дуплянок або колод, які встановлювали в лісистих місцях. В степах вулики робили з очерету, в гірській місцевості – з глини. Люди спостерігали за життям бджіл, поступово вчилися управляти їй.
Щоб якнайкраще проникнути в бджолину життя, люди створили спеціальні роз’ємні вулики. За рахунок такого винаходу з’явилася можливість розбирати вулики на частини, забирати у сімей зайвий мед, зменшувати або збільшувати гнізда залежно від популяції сім’ї.
Надалі був створений спеціальний рамковий вулик, який дозволив розбирати бджолине гніздо на окремі складові елементи і направляти життя бджолиної сім’ї в потрібне русло. Зараз відомо велика кількість конструкцій рамкових вуликів, так як практично кожен бджоляр вносить щось нове в пристрій житла для бджіл.
В даний час в бджільництві використовують рамкові вулики. Ця назва пов’язана з тим, що основу конструкції складають рамки, де бджоли і будують свої стільники, наповнюючи їх медом. Всі рамкові вулики діляться на дві великі групи: вертикальні, або стояки, і горизонтальні, або лежаки.
Вертикальні вулики характеризуються тим, що при необхідності їх обсяг можна значною мірою збільшити завдяки установці зверху других корпусів або ж спеціальних надставок. У горизонтальних вуликах збільшення об’єму відбувається за рахунок розширення в довжину, тому бджоли в таких конструкціях змушені відкладати свої запаси не зверху, а збоку.
Кожен з цих основних типів вуликів ділиться ще на декілька. Так, до вертикальних відносять найбільш часто зустрічаються системи: Дадана-Блатта, Лангстрота – Рута та ін Серед горизонтальних найбільш поширеними є: лежак на рамку Дадана-Блатта, Левицького, Лайянса і українська.
У кожної із зазначених систем існує безліч конструкцій, причому вулики в цьому випадку будуть відрізнятися незначно. Наприклад, пристрій вулика Дадана – Блатта включає в себе корпус на 12 рамок і одну або кілька надставок (магазинів), причому висота кожної з них приблизно вдвічі менше висоти корпусу.
Вулик Лангстрота – Рута має не дуже високий корпус, проте його конструкція передбачає використання відразу декількох надставок приблизно однієї висоти з корпусом. За рахунок цього гніздова та магазинні рамки мають приблизно одні й ті ж розміри, тому при необхідності можна збільшити або скоротити обсяг конструкції. Це дуже зручно при формуванні кормових запасів.
Горизонтальні вулики відрізняються від вертикальних в першу чергу досить великим обсягом, завдяки чому в таких конструкціях простіше доглядати за бджолами. У горизонтальних вуликах знаходяться одномірні рамки, тому заготовлювати корм набагато простіше, а також при огляді вуликів не доведеться піднімати досить важкі магазини. У вулику-лежаку можуть одночасно перебувати дві бджолині сім’ї.
До негативних сторін лежаків відносяться їх громіздкість і велика вага, через що перевозити їх проблематично. Для зберігання запасних стільників при використанні горизонтальних вуликів потрібно мати під рукою спеціальні шафи або скрині. У випадку з вертикальними конструкціями цього не потрібно, так як можна скористатися запасним корпусом. Вулики-лежаки відрізняються насамперед розмірами рамок.
Вулик Лайянса розрахований приблизно на 20-26 рамок. У нього знімне дно і холодний занос, тобто рамки в ньому знаходяться під прямим кутом до летку. До особливостей пристрою відносять і наявність двох льотків, тому конструкцію цілком припустимо використовувати для двох сімей.
Вулики зазвичай фарбують в різні кольори, щоб бджоли знали, куди їм потрібно приносити зібрану пилок і нектар. Вони добре розрізняють білий, світло-жовтий і світло-блакитний кольори, тому вулики бажано фарбувати саме в них. Дах же фарбують у білий колір практично завжди. Це робиться для того, щоб гніздо не перегрілися на сонці в жаркі літні місяці. Перед фарбуванням вулики обов’язково обробляють грунтовкою або оліфою.
Якщо в конструкції вулика передбачена тільки одна стінка, то його потрібно буде додатково утеплювати зовні спеціальними очеретяними або солом’яними матами. Цілком припустимо використовувати й інші утеплюючі матеріали. Наприклад, щоб тепло не йшло, вулик обертають руберойдом, поліетиленовою плівкою або ж темною папером.
Щоб не допустити додаткових теплових втрат з вулика, споруджують спеціальні кожухи, що представляють собою щити. Кожен з них включає в свою конструкцію 4 дерев’яних бруска потрібного перетину. Зовні вийшов каркас щільно оббивають руберойдом, що утворилося простір заповнюють утеплюють, наприклад, соломою, мохом, технічною ватою і т. д. Потім щит закривають плитою з ДВП або фанерою. Кожух в своїй конструкції має чотири щита, що захищають вулик з усіх боків, а зверху його накривають односхилої дахом. Самі щити з’єднують в одну загальну конструкцію за допомогою гачків або баранців. Кожух розраховують відразу на кілька вуликів, зазвичай на 2-3.
Якщо планується залишити бджіл на зимівлю під відкритим небом, доведеться спорудити настил з дощок для дна. Перед установкою вуликів на зимівлю під цим настилом споруджують спеціальну утепляющую прошарок з соснової хвої або опалого листя. Сам настил потрібно виготовляти так, щоб він знаходився на висоті приблизно 15 см над землею. Це роблять для того, щоб під нього не могли потрапити паводкові води. На таку висоту його піднімають за рахунок кілків або спеціальної підкладки.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Чому гине повстяна вишня?