Віталій Старухін

Вболівальники дали своєму кумиру ласкаве прізвисько Бабуся (пов’язане з його прізвищем). І дійсно, його неможливо було не любити : за гру, за ставлення до членів своєї команди, за те, що він повністю віддавався улюбленому футболу. Варто зауважити, що саме з ім’ям Віталія Старухіна пов’язана роблячи епоха команди «Шахтар».

«Шахтарю» не завжди щастило під час ігор у чемпіонатах Радянського Союзу. Але з появою в команді Віталія Старухіна, який дуже швидко став її лідером, положення істотно змінилося.
Народився Віталій Старухін 6 червня 1949 в Мінську (Білорусь). Помер 9 серпня 2000 в Донецьку (Україна).

З 11 років Віталій займався в групі підготовки при команді майстрів (спочатку воротарем). Віталію і в голову не приходило, що прийде час, і він покине рідні місця. А все сталося тому, що з Мінська виїхав Олександр Олександрович Севідов, який був немов «хрещеним батьком» Старухіна, намагаючись, по можливості, виставити юнака на матчі дублерів.

Коли прийшов час йти в армію, Віталій благополучно відслужив два роки в одеському СКА, а потім перебрався до полтавський «Будівельник», який забезпечив гравця квартирою, так необхідної молодій сім’ї. З приходом на пост старшого тренера «Будівельника» Юрія Миколайовича Войнова Старухін потрапив до збірної України. Це було вдалим ходом, так як гравці, що потрапили в збірну, тут же потрапляли в поле зору багатьох фахівців. А Віталій, навіть граючи за команду другої ліги, відчував себе на полі прекрасно : на місці опорного півзахисника забивав у сезон 25 м’ячів.
І тут же посипалися пропозиції: із Запоріжжя, Дніпропетровська… Однак перемога виявилася за донецьким «Шахтарем». Звідти приїхав «вербувальник» Олексій Дрозденко, який обіцяв Старухіну «золоті гори». Віталій був дуже вдячний своєму товаришеві по полтавській команді, який створив йому прекрасну рекламу в «Шахтарі» (Олександр Васін перейшов в «Шахтар» роком раніше).
У 1972 році «Шахтарем» керував Олег Петрович Базилевич, перед яким ставилося завдання повернутися у вищу мігу. Перше коло ігор підходив до кінця, а Старухіну не можна було виходити на поле. А все тому, що з Полтави він виїхав самовільно його ніхто не відпускав. Словом, була порушена «інструкція про переходах». І тоді тренерам «Шахтаря» приходить в голову геніальна ідея : оскільки Старухіну необхідна ігрова практика, то виходити на поле йому все ж варто, але… під чужим прізвищем – Черних. І він виходив, примудряючись в кожній грі забити по одному, а то й по кілька м’ячів. Добре ще, що грав у той час Віталій за дубль, інакше обман розкусили б дуже швидко.
Однак незабаром такому обдурюванню прийшов кінець. Відомо, що протоколи ігор дублерів надходять до Федерації футболу. А там їх найуважнішим чином вивчав старший трепер юнацької збірної країни Євген Іванович Лядін. Він переглянув протоколи і вислав термінову телеграму з проханням негайно футболістові Черних з’явитися на тренувальний збір. На щастя, тренерам «Шахтаря» вдалося викрутитися з делікатної ситуації: вони вислали телеграму, де повідомляли, що Черних дуже сильно травмований і на даний момент знаходиться в лікарні. Старухіну ж довелося терміново змінити прізвище.

І тільки в першому товариському матчі зі збірної Куби Старухін вийшов на поле під своїм прізвищем і забив гол. У першій офіційній грі у складі «Шахтаря» (31 березня 1973 року в Дзержинську проти запорізького «Металурга» у матчі на Кубок СРСР) Віталій забив свій перший кубковий гол. За цей Віталій отримав як приз кращому гравцеві приймач ВЕФ. А через тиждень 7 квітня в Донецьку в стартовому матчі чемпіонату Старухін забив гол у ворота «Спартака».
Віталій Старухін вважався одним з пізніх (за віком) бомбардирів. Однак це нітрохи не зменшувало його таланту.

Рік 1979, рік «Спартака», у другому сезоні після повернення в лігу вищу з перших виграв чемпіонське звання. Проте навіть таке тріумфальний хід не закриє слави Віталія : в ту осінь симпатизували Старухіну, центрфорварду «Шахтаря», який забив у матчах чемпіонату 26 м’ячів і виграв приз «Праці». У передноворічних виборах кращого футболіста року перевагу у журналістів отримав Старухін, який випередив за популярністю зірок «Спартака». Його бомбардирські досягнення було настільки заохочено ще й тому, що скоїв він його в 30 років.

Старухін залишався центрфорвардом по «району дій», «переїжджати» з якого не збирався. Досить високий, рано облисів і тому виглядав особливо крупноголових, Старухін любив підстерегти високо летить м’яч і буцнути його в сітку. У роки, коли грав Старухін, він був загальновизнаним, а точніше сказати, єдиним майстром гри головою. Він не особливо високо вистрибував, як це вміють англійські центрфорварда, ні, він вгадував ту точку, де йому слід було опинитися. Навряд чи його удари головою треба представляти ефектними, навпаки, вони відбувалися звичайно непомітно, в стовпотворінні. З дитячих років любив він забивати головою, мав до цього здібності і розвивав їх. Все, не тільки захисники, а й будь-яка людина на трибунах знали, чому сильний Старухін. І все-таки він улучають мить, підкрадався, і його голова обривала політ м’яча.
Партнери знали улюблені точки свого центрфорварда і завчено навішували м’яч то до ближньої, то до дальньої штанги. Кажуть, що головою він забив половину своїх м’ячів.

Умів він – і теж як справдешній центрфорвард – виточити, а то й продертися прямо до воріт. Він не був і настільки спритним, щоб лавірувати і прослизати, руху його вгадувалися заздалегідь, однак супернику було потрібно зупинити масивного людини ! І хоча зупиняти вдавалося, падінням Старухін забезпечував штрафні для своєї команди. І часом вгадувалося, що все робиться з розрахунку на жалість публіки і судді, але, тим не менше, ніхто нічого не міг довести.

Свій 101 -й гол в залік клубу Старухін забив з пенальті, призначеного англійським суддею у матчі «Шахтаря» з западногерманским «Айнтрахтом» восени 1980 року. Це сталося після того, як Старухіна збили, і він зі звичною драматичністю розтягнувся на траві. Потім говорили з іронією : «Наш суддя пенальті ні за що не дав би – не повірив би». Англієць не знав про артистичних здібностях Старухіна, він просто слідував правилам гри.

Незважаючи на неабиякі здібності, Старухіна не брали до збірної країни. Він був відмінним гравцем, прекрасним бомбардиром. І все ж тренери розуміли, що для хорошої гри Старухіну необхідно було дуже багато підтримки партнерів по команді. А це не завжди можна було забезпечити. І нехай Віталій прекрасно виглядав у злагодженій грі донецького «Шахтаря», але в грі збірної він навряд чи знайшов би своє місце. Тим більше, що під час гри Віталію доводилося дуже туго від дій суперників, які намагалися не пускати його до своїх воріт. Звідси йшли і нескінченні мікротравми, падіння, синці. До слова, рукава його футболки після матчу можна було розгортати до підлоги – настільки вони були розтягнуті.

Закінчилося все для Старухіна в один день. Під час матчу з московським «Динамо» він залишився на лаві запасних.
Хтось із запасних під час матчу пожартував – Бабуся засміявся. Треба ж такому статися – цей момент показали по телебаченню. «Шахтар» програв, і наступного дня Старухін як футболіст «Шахтаря» «помер».

Проводили його урочисто, прилюдно. Перед початком матчу з тбіліським «Динамо» Бабуся пройшов коло пошани по доріжці стадіону в оточенні хлопчаків з футбольної школи.
До нещастя, Старухін не знав, куди подітися без свого улюбленого футболу. У свій час він вирішив стати тренером у дітлахів, але не зміг : він був не тренером, а гравцем. Іноді інспектував матчі чемпіонату області, пробував себе в інших іпостасях футбольного чиновника, але невдало.
В останні роки свого життя Старухін по- справжньому зрозумів, що таке бідність. Йому навіть довелося продати квартиру в центрі міста, купити синові подешевше, а собі придбати скромний будинок.

Відмінною рисою цього талановитого футболіста була гордість. Саме тому він ніколи нічого не просив. У 1999 році організатори клубу «Шахтар» розшукали свого колишнього бомбардира і подарували йому на ювілей автомобіль.

Стало відомо, що Віталій в останні роки свого життя частенько хворів, частенько прикладався і до пляшки. Подейкують, правда, що любов до спиртного з’явилася у нього ще під час перебування в команді. Все це підштовхнуло колишнього футболіста до сумного кінця.
Віталій Старухін перебував у лікарні, коли до нього непомітно підкралася кістлява з косою. Це було 9 серпня 2000 року. Віталій хотів подивитися телевізійну трансляцію матчу Ліги чемпіонів («Шахтар» якраз грав вперше у своїй історії перший матч кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів з празькою «славний»). До матчу залишалося кілька годин. Дружина вийшла на якийсь час, щоб купити йому ліки. А коли повернулася, Віталій Старухін вже помер.
Спортивні коментатори всіх центральних каналів Росії та України починали в цей вечір свої випуски зі слів:

«Помер Віталій Старухін». Офіційна версія – набряк легенів після пневмонії.
І чемпіонатах країни нападник гірників засмутив воротарів 22 клубів. 61 гол з 84 Старухін забив у Донецьку. За всю свою кар’єру футболіста він забив понад 150 голів. Увійшов до символічної збірної гравців «Шахтаря» за 60 років.

ПОДІЛИТИСЯ: