П’єр де Кубертен

Народився П’єр де Кубертен в Парижі 1 січня 1863. Помер – 2 вересня 1937 року в Женеві.

Предками цієї великої людини, засновника олімпійського руху, були нормандские барони. Батько П’єра писав картини, а мати грала в оркестрі. Слід врахувати, що де Кубертеном належав родовий замок Мірвілль під Гавром. Тут, на природі, П’єр дуже любив займатися спортом. Він володів атлетичної фігурою, що, власне, було не дивно: де Кубертена -молодшого залучали фехтування, бокс, він був прекрасним наїзником. Всі ці вміння давали привід одним думати, що П’єр віддасть перевагу військову ниву. А враховуючи, що де Кубертена -молодшого відрізняли також чудова пам’ять, начитаність і вміння вільно спілкуватися з публікою, інші були впевнені, що П’єр вибере для себе кар’єру політика чи адвоката. Проте всі ці припущення залишилися лише припущеннями. П’єр віддав перевагу всьому громадську діяльність та педагогіку, в чому, власне, і досяг успіху. До 24 років П’єр де Кубертен вже міг пишатися лаврами реформатора французької системи публічного освіти. Його ідеї дійшли до самого уряду. А через два роки барон і спортсмен- любитель представив кабінету міністрів результати своїх нових досліджень, присвячених стану європейського фізичного виховання і спорту. Висновки були невтішними. «У недалекому майбутньому, – писав він, – нас чекає поява огидного клану спортсменів -професіоналів, які извратят саму ідею спортивних змагань, монополізують їх і перетворить на свого роду театр маріонеток. Любителям спорту залишиться лише читати в газетах про фантастичні результати окремих професіоналів».

У 1833 році відомий грецький поет Александ Рос Сутсос запропонував відродити Олімпійські ігри. Зараз мало хто знає, що ще до «нових» Олімпійських ігор 1896 року, пов’язані з ім’ям П’єра де Кубертена, в 1859 році в Афінах відбулася національна Олімпіада, яку повторили ще тричі – до 1870 – м, 1875 – м і 1889 -му роках. Ідея ж проведення міжнародних Олімпійських ігор належала П’єру де Кубертену.

П’єр де Кубертен хотів, щоб міжнародні змагання проводилися за зразком античних олімпіад, де головне – не результат, а участь. А нагородою переможцям мали стати не грошові призи, а лаврові вінки, кубки, медалі і, найголовніше, всесвітня слава – як це було в Стародавній Греції. П’єр де Кубертен сформулював чотири головних принципи олімпізму : «релігійність» (служіння вищій ідеї, прагнення до ідеалу досконалості), «елітність» (перемога одинаків і благородній лицарському двобої з рівними умовами для всіх учасників), «святковість» (фестиваль «весни людства» – раз на чотири роки) і «прославляння краси» (включення в програму спортивних змагань культурної програми).

Французьке уряд схвалив ідею Кубертена, і він, заручившись підтримкою, почав діяти. На самому початку 1894 барон виклав проект відродження Олімпійських ігор на засіданні Ради французьких товариств атлетики та спорту (USFSA), в якому займав пост генерального секретаря. Колеги зустріли ідею свого керівника без ентузіазму, але це його не зупинило.
23 червня 1894 – рівно через півтори тисячі років після закриття останньої Олімпіади античності – Кубертен скликав у Сорбоннському університеті організаційну конференцію, на яку прибули представники 13 країн (ще 21 держава письмово підтвердила свою згоду на участь у майбутніх Іграх). Там же був створений перший Міжнародний олімпійський комітет. На чолі його всі бачили самого Кубертена, однак він люб’язно поступився це почесне місце представнику батьківщини Олімпійських ігор – греку Деметріус Вікелас.

Олімпійський девіз «Citius, altius, fortius» («Швидше, вище, сильніше») запропонований другом і соратником П’єра де Кубертена – Анрі Мартіном Дідоном, затверджений МОК в 1913, з 1920 він стає складовою частиною олімпійської емблеми.

Кубертену належить ряд літературно- публіцистичних і наукових праць з історії, педагогіці, теорії та практиці фізичного виховання. За «Оду спорту», представлену під псевдонімом на конкурс мистецтв під час Олімпійських ігор 1912, він був удостоєний золотої медалі.
Окрім офіційного олімпійського девізу, олімпійський рух розвивається під девізами, сформульованими Кубертеном : «Спорт – це світ !», «Головне – не перемогти, головне – участь», в яких визначені соціальні основи світового аматорського спорту – зміцнення дружби і братерства між народами, його масовість як умова всебічного гармонійного розвитку людини.
Кубертен також запропонував доставляти на кожну Олімпіаду вогонь з першого олімпійської столиці. За рік до цього грецьким поетом Костіса Паламас були написані слова олімпійського гімну, а до початку перших Ігор їх поклав на музику його співвітчизник Спірос Самарас (хоча офіційно МОК затвердив гімн лише в 1957 – м). У 1894 році все було готове для проведення олімпіади. Але тільки два роки опісля близько 500 спортсменів з 13 країн зібралися в Афінах на перший «нові» Олімпійські ігри.
Йшов час, настав XX століття. Кубертен був обраний другим президентом МОК і залишався на своєму посту до 1925 року, після чого відійшов від олімпійського руху і повернувся до педагогіки. Кубертену довелося побачити і тріумф своєї олімпійської ідеї, і її частковий крах. Сучасники виявилися глухі до ідеалів античності – до моменту початку чергових Ігор 1916 провідні держави навіть не подумали зупинити розв’язану за два роки до цього світову війну. Штаб- квартиру МОК довелося в терміновому порядку переводити з воювала Франції в нейтральну Швейцарію, в тиху Лозанну, де вона розташовується і донині.

Чергові Олімпіади не відбулися і в 1940 -му, і в 1944 -му через війни. Але цього засновник олімпійського руху вже не застав. Прогулюючись 2 вересня 1937 по Женевського парку, П’єр де Кубертен раптово впав і помер від серцевого нападу. Поховали почесного громадянина Лозанни там же, а його серце, як він заповідав, було замуровано в мармурову стелу, споруджену в його пам’ять на розкопках древньої Олімпії.
За рік до смерті Кубертен встиг дізнатися про перші серйозному ударі, який завдала його улюбленому дітищу світова політика.

Літня Олімпіада 1936 року відбувалась у Берліні, де Про три роки до цього до влади прийшли нацисти. Гітлер, що задумав побудувати тисячолітній рейх для «раси обраних», як і всі диктатори, дуже серйозно ставився до спорту. Берлінські ігри повинні були стати тріумфом накачаного «арійського тіла» і непохитного «арійського духу». На це палаючий кинута вся міць рейху – в тому числі і засоби масової інформації, що мають в арсеналі нововведення – телебачення. І хоча перші телевізори були малопотужними, давали розмиту “картинку”, та й прийматися вона могла лише в лічених точках Берліна (в основному в спеціальних теле залах, що відер від сили 150 тисяч чоловік), пряма трансляція відкриття Ігор стала одним з головних подій року.
Сам Гітлер, урочисто відкриваючи Олімпіаду в Берліні, не очікував, що арійський свято йому зіпсує чорно- кожій американський легкоатлет Джессі Оуен, який відвезе з собою з Берліна не одну, а відразу чотири золоті медалі.

На жаль, протягом XX століття політика ще не раз вторгалася на територію, яку Кубертен, засновник Олімпійського руху, вважав заповідною.
Але чого Кубертен дійсно не міг передбачити – то це перетворення Олімпійських ігор в супербізнес в другій половині XX століття. Барон – ідеаліст мріяв про гідне битві спортсменів на стадіонах не за гроші, а просто так – з чистого спортивного азарту ! Тому в його бутність керівником олімпійського руху спортсменів -професіоналів до Ігор намагалися не допускати. Але вже на перших Іграх в Афінах грецькі вболівальники кричали з трибун на адресу непереможних тоді американців : «Які це любителі – чисті професіонали!» Наступний великий скандал трапився в 1912 році в Стокгольмі, коли двічі герой Ігор – американський індіанець Джон Торн – завоював золото в п’ятиборство і десятиборстві, а потім був викритий в «перефарбування» (термін прийшов зі спортивних перегонів). «Студент» виявився професійним бейсболістом, тому спеціальним рішенням МОК позбавив обманщика завойованих нагород (лише в 1982 році медалі були повернуті його спадкоємцям).
Однак після закінчення Другої світової війни в суперечку між «профі» і «любителями» втрутилися справжні важковаговики – рекламний бізнес і телебачення. Першою комерційної олімпіадою стали Ігри 1956 року в Мельбурні. А Лос- анджелеська олімпіада 1984 -го була повністю віддана приватному бізнесу і вперше пройшла без збитків для міста- організатора ! Американські історики і солідні професора в університетських кампусах тоді на повному серйозі підраховували сучасний грошовий еквівалент дорогоцінних кубків, якими нагороджувалися переможці античних олімпіад. Суми виходили чималі !

Але все-таки Кубертен намагався не марно. Хоча б тому, що один раз на чотири роки для тисяч спортсменів настає момент, коли можна бити рекорд за рекордом, брати приз за призом. Адже олімпійська золота медаль – це те, заради чого багато хто живе всі ці томливі чотири роки.
«Ода спорту» – твір П’єра де Кубертена – удостоєна золотої олімпійської медалі на конкурсі мистецтв (по розділу літератури), що проводився в рамках Олімпійських ігор 1912. Вона була представлена на конкурс під подвійним псевдонімом – Ж. Хород, М. Ешбах.

ПОДІЛИТИСЯ: