Мохаммед Алі

Напевно, важко зустріти людину, яка ніколи в своєму житті не чув імені Мохаммед Алі. А ось ім’я Кассіус Клей, мабуть, чи не кожного наведе на думку про легендарного боксера. І все ж це один і той же чоловік, знаменитий спортсмен.

Народився знаменитий боксер 17 січня 1942 в місті Луїсвілл (штат Кентуккі). Як не дивно, маленький Мохаммед Алі в дитинстві зовсім не подумував про кар’єру боксера – його більше привертало веселе катання наввипередки на велосипедах зі своїм братом Руді. Любили хлопчики й обганяти що снували туди-сюди автобуси. Але стався випадок, який перевернув життя темношкірого Мохаммеда Алі. Якось місцева шпана відібрала у старшого Клея велосипед, який йому подарували батьки. Мохаммед Алі не зміг стримати сліз і в такому вигляді, повертаючись додому, натрапив на одного з поліцейських. Коп, дізнавшись, що сталося з хлопчиком, показав тому декілька прийомів кулачного бою. З тих пір Мохаммед Алі не уявляв для себе нічого іншого, окрім боксу. А ось перші боксерські рукавички хлопчиську довелося надіти на задньому дворі бакалійної лавки, який її господар охоче надавав усім хлопчакам з тією метою, щоб вони потім допомагали йому в магазині.

У 11 років Мохаммед Алі прийшов у дитячий боксерський клуб. В якості любителя спортсмену вдалося виграти турнір «Золоті Рукавички Кентуккі», два Національних чемпіонату «Золоті рукавички» і завоювати два титули «Національної спілки атлетів-аматорів». Це і стало причиною того, що Клея помітили і удостоїли честі стати в 1960 році представником Олімпійської збірної команди США з боксу в напівважкій вазі. Мохаммед Алі обрав для боротьби з суперниками незвичний для них темп, що допомогло йому обіграти боксерів з Бельгії, Росії, Австралії та Польщі і стати чемпіоном. Однак золота медаль принесла Мохаммеду Алі тільки розчарування: У Кентуккі він відчув себе всього лише одним з величезного числа негрів. В результаті Мохаммед Алі з досадою викинув медаль у річку і перейшов у розряд професіоналів. Олімпійський комітет визнав дії спортсмена дуже образливими для себе, тому впродовж багатьох років на ім’я Кассіус Клей було накладено табу. І тільки 1996 змінив пріоритети. Норовистому американцеві доручили запалити в Атланті олімпійський вогонь і вручили нову золоту медаль замість викинутої.

Всі ці роки кар’єра Клея-професіонала не стояла на місці. 29 жовтня 1960 Мохаммед Алі провів свій перший професійний бій проти Танни Хансейкера. Перемога над суперником принесла йому перший чек на суму 2000 доларів. А вже до 25 лютого 1964 – день бою за чемпіонський титул проти Сонні Лістона – Мохаммед Алі міг похвалитися безпрограшною серією з 19 перемог. Навколишні дивувалися швидкості, з якою пересувався по рингу цей важковаговик. Перевага явно була на боці Мохаммеда Алі, однак суперник схитрував і намазав тіло якийсь їдкою маззю. До нещастя, вона потрапила в очі Мохаммеду Алі, в результаті чого він був змушений практично два раунди битися наосліп. У сьомому раунді Лістон відмовився виходити на ринг через травму плеча. Другий бій цих суперників відбувся 25 травня 1965, при цьому Сонні був покладений нокаутом на лопатки вже в першому раунді.
Вже після першого бою з Сонні Лістоном Клей прийняв рішення змінити віросповідання та ім’я. Йому було більше до душі ім’я Мохаммед Алі: «Кассіус Клей – ім’я раба. Я не хочу бути рабом і відмовляюся від свого імені. Тепер мене звуть Мохаммед Алі». Однак не всі сприйняли таку заяву спокійно, особливо жителі рідного містечка Клея, адже завдяки йому Луїсвілл з’явився на географічних картах.
Тут же знайшлися і спонсори: ними стали одинадцять американців-мільйонерів. Вони найняли в Майямі для Алі видатного тренера Анжело Данді, який і приступив до перетворення Мохаммеда з любителя на професіонала. Тренеру було досить легко працювати з боксером, тому що останній володів вродженим талантом і винятковим стилем. Завдяки тренуванням з професійним тренером Алі швидко навчився розпізнавати майбутніх суперників і вже після восьми перемог міг з точністю до раунду визначити, скільки часу йому знадобиться для перемоги.

Як і багато процвітаючі спортсмени, Мохаммед Алі не зміг встояти перед спокусою похвалитися. Він твердив направо і на наліво, що до 21 року стане чемпіоном світу серед боксерів у важкій вазі (це було б рекордом). Але цьому не судилося збутися, тому що Алі довелося чекати відповідь зустрічі Сонні Лістона і Флойда Паттерсона. І все ж боксер не упустив свій шанс. Через 39 днів після святкування 22-ї річниці свого народження Мохаммед Алі вийшов на ринг, щоб битися за звання чемпіона світу. Небагато ставили на його перемогу над Сонні Лістоном, однак вони помилялися. Алі не дав супернику жодного шансу, ведучи тільки дальній бій і не дозволяючи Лістон наблизитися для нанесення суперпотужного удару. У підсумку Лістон, відстоявши шостий раунд, відмовився від подальшого проведення зустрічі, посилаючись на біль у плечі.

Матч-відповідь, яка відбулася через 15 місяців, просто шокувала шанувальників боксу. Мохаммеду Алі вдалося нокаутувати Лістона вже в першому раунді, причому на першій хвилині зустрічі, і таким ударом, про який ніхто і не підозрював. Потім Мохаммед Алі успішно захищав свій титул у зустрічах з Паттерсоном (бій зупинений рефері, тривалість бою – 12 раундів), Джорджем чувалом (перемога за очками, бій в 15 раундів), Купером (бій зупинений рефері, тривалість бою – 6 раундів), Брайаном Ланденом (нокаут у третьому раунді), Карлом Мілденбергером (бій зупинений рефері, тривалість бою – 12 раундів) і Клівлендом Уїльямсом (бій зупинений рефері, тривалість бою – 3 раунди). Слідом був бій з Ерні Террела, оголошеним WBA чемпіоном з боксу у важкій вазі. Мохаммед Алі не давав пощади «чемпіону» ні у фізичному, ні в моральному планах, безперестанку іронізуючи над ним. Мохаммеду вистачило 15 раундів, щоб рефері прийшли до одностайного рішення, визнавши його чемпіоном. Незабаром Мохаммед Алі успішно відстояв свій титул у зустрічі з Зорой Фоллі (нокаут у сьомому раунді).

28 квітня 1967 Мохаммед Алі відмовився служити в збройних силах, у тому числі у В’єтнамі, пояснюючи своє небажання релігійними причинами. У підсумку він накликав на себе гнів більшості американців, у тому числі і державних служб. WBA і Комітет з атлетики штату Нью-Йорк анулювали його титул та ліцензії. Мохаммеду заборонялося і близько підходити до рингу. До того ж уряд засудило його до п’яти років позбавлення волі. Однак боксер вирішив боротися і подав апеляцію. Його «війна» з урядом тривала майже стільки ж, скільки і війна у В’єтнамі. Мохаммед Алі не покинув ринг і виступав в тих штатах, де ліцензія не потрібна. Після закінчення війни йому повернули ліцензії, однак тепер стали вважати його жорстоким і безсердечним людиною. Це не бентежило боксера, і він продовжував своє спортивне вдосконалення.

26 жовтня 1970 Мохаммед Алі повертає собі чемпіонський титул. І знову він не може втриматися від хвастощів. Він вважає себе великим боксером, якого ніхто в світі не може перемогти. І все ж кінець безпрограшної серії прийшов 8 березня 1971. Сталося це в Нью-Йорку, де Джо Фрейзер відправив ніколи не програвав Алі в нокдаун. Спортсмен відіграв 32 бою, і це було його перша поразка. Однак за перші послідувало і друге: 31 марта 1973 року в Сан-Дієго Кен Нортон зламав Мохаммеду щелепу, причому вже в першому раунді. Це не могло зупинити спортсмена, який вважав себе непереможним, тому Алі протримався ще 11 раундів, однак за очками йому було зараховано поразку. Це тільки підхльоснуло Мохаммеда, і вже 10 вересня він взяв у Нортона реванш, а в 1974-му зумів відновити свою репутацію, здолавши Джо Фрейзера. У цьому ж році, тільки в жовтні, Мохаммед Алі зустрівся в Заїрі з Джорджем Форменом, де вони повинні були розіграти титул чемпіона світу у важкій вазі серед професіоналів. Протягом семи раундів Мохаммед поводився абсолютно несподівано для публіки: давав можливість супернику бити себе. І тільки восьмий раунд показав, що задумав відомий боксер. Мохаммеду одним ударом величезної сили вдалося укласти Формена.
Найкращим боєм по праву вважається третій поєдинок Алі з Джо Фрейзер, який проходив в Квезон (Філіппіни) 1 жовтня 1975. Бій тривав 14 раундів, після закінчення яких судді віддали перемогу Мохаммеду Алі.

І хоча вік частенько нагадував про себе, Мохаммед не поспішав йти з рингу. 15 лютого 1978 Алі програв бій молодому Леону Спінксу в Лас-Вегасі. Рівно через сім місяців в матчі-реванші повернув собі чемпіонський титул і заявив, що залишає бокс. Але спокуса перемогти ще було надто велике, щоб Алі встояв. Тому через два роки він вийшов на ринг поборотися за вакантний титул проти Ларрі Холмса. Однак він програв.
Востаннє великий боксер вийшов на ринг 11 грудня 1981 року в Нассау (Багамські острови). Алі був вже занадто важкий, і маловідомий Тревор Бербрік зумів перемогти ого, хоча Мохаммед протримався 10 раундів. До того ж стало відомо ще одна обставина: в початку 1982 року Алі поклали в лікарню. Лікарі виявили у нього хвороба Паркінсона. Перебуваючи на рингу з Тревором, Мохаммед вже практично не контролював свою тремтячу ліву руку. Він завершив свою кар’єру з дивним показником: 61 бій, 56 перемог і лише 5 поразок.

Мохаммед Алі – дивовижна людина. Важка хвороба не зламала його чемпіонський дух. Сьогодні кожен рух заподіює йому неймовірну біль. В Атланті Алі насилу втримав двома руками олімпійський факел, але з боку його муки ніхто тоді не помітив. Він вже не може говорити голосно, тільки пошепки. Мохаммед дуже змінився. Інакше, по-філософськи ставиться до життя. І все ж Мохаммед Алі і раніше любить бути в центрі уваги. Він був задоволений, коли до його 60-річчя на Алеї слави в Лос-Анджелесі встановили зірку з його ім’ям. Йому сподобався весь той шум навколо фільму «Алі», що вийшов на екрани в грудні. Він продовжує жити і любить життя. До того ж його ім’я стало безсмертним, адже його брат Рахаман Алі живе на бульварі Мохаммеда Алі.

ПОДІЛИТИСЯ: