Ірина Хакамада – біографія

  • Ім’я: Ірина Хакамада (Irina Khakamada)
  • Дата народження: 13 квітня 1955 р.
  • Вік: 55 років
  • Місце народження: Москва
  • Зріст: 165 см
  • Вага: 58 см
  • Діяльність: Політичний і громадський діяч
  • Сімейний стан: Одружена з Володимиром Сиротинським

Ірина Хакамада – біографія

Ця сильна жінка ніколи не скаржилася на долю і незважаючи ні на що завжди щиро дякувала Богові за щастя материнства.

Мільйони знають Ірину Хакамаду як громадського діяча, тисячі – як бізнес-тренера, сотні – як дизайнера одягу, і лише деякі – як дивовижну маму. А шкода! Адже силу її духу можна повчитися всім нам.

Народилася Ірина 13 квітня 1955 року в Москві в інтернаціональній родині.

Вища освіта Хакамада отримала закінчивши економічний факультет Університету дружби народів ім. Патріса Лумумби. Захистила дисертацію, отримавши вчений ступінь кандидата економічних наук. У 1983 році отримала вчене звання доцента за фахом «політична економія». Володіє англійською та французькою мовами.

Ірина Хакамада – Дитинство

Сказати, що біографія дитинства і юності Ірини Хакамади були непростими, – не сказати нічого.

– У мене не було ні бабусь, ні дідусів, – не раз з сумом зізнавалася вона. – Батько моєї мами був чоловіком невизначеної національності – то вірменин, то лезгін, плюс до всього власник шоколадної крамниці. Тому, коли на Сахалін прийшла радянська влада (а саме там і жили мої предки), він одним з перших згинув у сталінських таборах. Бабуся не пережила його загибелі і повісилася, коли моїй мамі було всього 12 років. Виховали її двоюрідні сестри і тітки.

Мама Ірини все життя пропрацювала вчителькою. Біля дошки стояла дні безперервно, додому приходила смертельно втомлена.

– Їй було просто не до мене, – пояснює Ірина. – З татом ситуація і того гірше: він був японським комуністом, який перебрався в Радянський Союз, по-російськи практично не говорив. Так і вийшло, що росла я самотнім і нетовариським дитиною.

Коли мама хворіла, а відбувалося це часто, батько відправляв Ірину в дитячі табори на кілька змін підряд. Це був не відпочинок, а мука, адже вона була підлітком нестандартної зовнішності, до того ж болісно худий і погано одягнена. Діти із звичайних сімей з Іриною дружити не хотіли, і дівчинці доводилося спілкуватися з такими ж ізгоями, як і вона… Одного разу нерви Хакамади не витримали.

– Я ридала так сильно і довго, що мене з табору відправили на лікування в Москву. Доля виявилася до мене жорстока і там. У 12-місцевій палаті я лежала зовсім одна! Я в одній лікарні, мама-в іншій, де тато – невідомо. Це було пекло!

Врятував Ірину сильний внутрішній стрижень, що дістався їй від суворого батька. Подорослішавши, вона твердо вирішила: рано чи пізно вона – Ірина Хакамада обов’язково стане успішною жінкою, відмінною дружиною і чудовою мамою.

Ірина Хакамада – Дочка Самурая

У багатьох інтерв’ю про свою біографії Хакамада зізнавалася, що повною мірою знайшла своє «я» лише до 40 років. Напевно, це так. Але шлях до внутрішньої і зовнішньої незалежності вона почала, коли їй було всього 14.

– У таборі я організувала справжній бунт! -сміється Ірина Мицуовна. -Ми не встигали ні спати, ні купатися, а тільки й робили, що марширували по площі в червоних краватках. Плюс до всього нас дуже погано годували – просто давали мало є.

Тоді Ірина підбила хлопців на… голодування! Від гніву адміністрації її врятувало лише одне – правильно вимовити ім’я батька бунтарки (а вже тим більше його записати!) не зміг ніхто…

– Тим не менш через пару днів нас стали краще годувати. Напевно, саме тоді я і зрозуміла, що сама в силах змінити життя на краще.

Свою нову життєву позицію Хакамада сформулювала просто: «Шлях самурая». Відштовхнутися вирішила від прізвища батька. Вірніше, від її потужною багатовікової енергетики – адже вона належить стародавньому самурайського роду.

– Я стала кандидатом економічних наук, політиком, бізнесменом, стала сильною і незалежною особистістю. Напевно, саме такий мене завжди і хотів бачити папа, тому що наші відносини раптом сильно змінилися в кращу сторону.

В ту пору Ірині було вже 25 років. За плечима -в її особистому житті невдалий шестирічний шлюб, на руках – первісток Данила.

– Батько провідував мене щонеділі, – згадує свою біографію Хакамада. – Він раніше був переконаним комуністом, а я – новоспеченим лібералом. Ось ми й сперечалися про політику, але дуже шанобливо і культурно.

Проте всі дитячі образи Ірина Мицуовна пробачила батькові лише після його смерті.

– Зрештою я рада, що я – саме його донька, -розмірковує Ірина. – Ну а він, я думаю, звідкись зверху з гордістю спостерігає за моїми перемогами.

Ірина Хакамада – особисте життя

Коли у Хакамади з’явився перший дитина, вона дала собі слово: помилок своїх батьків не повторювати ні в якому разі.

– Виконати цю задачу було важко, – зізнається бізнес-леді. – У мене маленький син, у мого другого чоловіка – теж, і обидва ми – всього лише наукові співробітники з жебрацькими зарплатами. Балувати своїх чад просто не мали можливості.

Тоді Ірина пішла іншим шляхом: якщо батько ніколи і нічому її не вчив, то Данилові вона дасть той освіту, про яку сама могла лише мріяти.

– Я займалася розвитком сина без упину. Водила його на численні гуртки та секції. Як не дивно, у мене вистачило на це сил і часу.

Більше того: Хакамада створила для Данила свою окрему дитячу життя. Вона ніколи не брала його з собою на посиденьки дорослих. Весь обсяг необхідного спілкування хлопчик отримував на дитячих святах і розвиваючих заняттях.

– Можливо, я тоді була не зовсім права, – розмірковує про свою біографії Ірина зараз. – Адже крім дитини зі своєї «дорослого» життя, ми частково ображаємо його.

Все змінилося, коли у Хакамади в особистому житті з’явилася дочка Маша. «Особлива дитина» – як любить і понині називати її мама.

Народити другу дитину Хакамада зважилася на досить пізньому віці -у 42 роки.

– Просто я була дуже щаслива в особистому житті, своєму новому шлюбі, – пояснює своє рішення Ірина. – І я, і мій чоловік дуже хотіли спільного дитини… Ось і зважилися.

Вже на четвертому місяці вагітності лікарі попередили: швидше за все, народиться дівчинка з синдромом Дауна. Однак робити аборт дружини і не подумали.

– Не бійся, впораємося! -утішив Хакамаду чоловік Володимир Сиротинський. Так у 1997 році на світло з’явилася «особлива дівчинка» Маша. Сьогодні вона вже повнолітня.

– Багато людей думають, що синдром Дауна – це важка хвороба, але це не так, – ділиться життєвими спостереженнями Хакамада. – Такі люди просто по-іншому сприймають світ. Наприклад, іноді Маша розмірковує про життя так, немов їй 25 років, а іноді – ніби їй всього 12. Вона завжди читала тільки те, що їй подобається, дуже непогано малювала, а ось осягнути точні науки так і не змогла. Дуже любить класичну музику, але оволодіти грою на піаніно не зуміла. Відмінно плаває, любить кататися на роликах та гірських лижах -цього навчив її тато.

А ще у Маші дивно добре серце і чудовий характер. У 2003 році в біографії Хакамади тривала чорна смуга: лікарі поставили дитині страшний діагноз – рак крові. Два роки вона харчувалася одними таблетками від нескінченних сеансів хіміотерапії облысела і втратила голос.

– Боже, і коли це нещастя закінчиться? – вголос голосила втомлена мати. І всякий раз чула хрипкий, але спокійний голос дочки:

– Мама, не хвилюйся, я швидко видужаю!

Іноді Ірина не могла повірити, що з нею говорить шестирічний дитина: жодних капризів, істерик, злоби, егоїзму…

Сьогодні Маша вчиться в спеціалізованому державному коледжі, де «особливі діти» отримують корисні для суспільства професії. Вона -майбутній озеленювач.

– Цей вибір за неї зробила я, – зізнається Хакамада. – Маша мріяла бути перукарем або масажистом, але я їй відразу пояснила, що в нашому суспільстві до живим людям її навряд чи хто допустить. На жаль, але поки це так.

Виховання дочки з синдромом Дауна зробило Ірину не тільки сильнішим, а й мудрішими. Ось уже кілька років вона керує фондом, покликаним допомагати батькам з подібними проблемами.

– Ми повинні впустити в своє життя цих людей, – впевнена Хакамада. -Перестати їх соромитися і боятися, тим більше зневажати. Адже будь-яка дитина, яким би «особливим» він не був, чудовий подарунок Бога! Сподіваюся, історія мого життя стане надихаючим прикладом для багатьох.

Посилання на основну публікацію