Адольф Гітлер – біографія

Нещодавно на аукціоні в Німеччині за акварельний міський пейзаж, намальований Адольфом Гітлером у 1916 році, анонімний покупець виклав 130 тисяч євро. Якою була б доля Гітлера, так і всього світу, якби в молоді роки, його взяли у Віденську художню академію?

В житті – біографії кожної людини є доленосні зустрічі і «історичні» слова. Особливо це стосується творчих особистостей: письменників, архітекторів, художників. Гітлер теж прагнув слави, визнання і гонорарів. Уявімо собі, що у Відні потрібний чоловік сказав йому потрібні слова. І, головне, в потрібний час! Ось що вийшло.

Унікальний талант художніх здібностей Адольфа Гітлера

…29 червня 1919 року, маленьке кафе на площі Шиллера в столиці Австрії, у величного будівлі Віденської художньої академії. Худий, але впевнений у собі відвідувач розгорнув свіжий номер газети Fremdenblatt.

Редакція шокувала жителів австрійської столиці вчорашнім пророцтвом французького маршала Фердинанда Фоша, прокоментував підсумки завершилася мирної конференції у Версалі. Звитяжний полководець Франції оголосив виснаженій війною Європі: «Це не світ. Це тільки перемир’я років на двадцять!»

Але людина, що прочитала ці жахливі рядки, хоч і був одягнений у поношений мундир армії кайзера Вільгельма, мав на грудях дві нашивки за бойові поранення та два ордени – Залізні хрести 2-го і 1-го класу (рідкісна нагорода для нижчих чинів), думав не про майбутню війні.

З його голови не виходили слова, які він – відставний єфрейтор Адольф Шикльгрубер – тільки що почув від професора Віденської художньої академії Фердинанда Штегера, просмотревшего його фронтові етюди: «У вас абсолютно унікальний талант!» І то через довгоочікуваної високої оцінки майстра, то завдяки мелодії вальсу Штрауса, який грав оркестр на площі, біля колишнього невдахи, а нині героя-фронтовика щасливо закрутилася голова…

Адольф Гітлер: Спогади про майбутнє

Син митного чиновника з Лінца з дитинства був одержимий ідеєю стати художником. Ця одержимість обернулася самотністю: у нього так і не з’явилося друзів у класі, абсолютно всі однокашники до самого випуску зверталися до нього ввічливо-холодно на ви. У реальному училищі єдиний предмет, який він знав на відмінно, було малювання.

Особливо вдавалися йому етюди і картини з шедеврами архітектури. На жаль, в 1907 і 1908 роках Адольф так і не був прийнятий у число студентів Віденської художньої академії. Причому перший тур, представивши два етюду екзаменаторам, він здолав. Зрізався на портретах. .. Ректор Академії, сноб-аристократ Зигмунд д Альман, поблажливо рекомендував невдачливому абітурієнту надходити в архітектурно-будівельне училище.

Війна, яку Адольф Шикльгрубер пройшов «від дзвінка до дзвінка», не тільки йому розчистила шлях до визнання (сотні молодих художників Європи, потенційних конкурентів, навічно залишилися в солдатських могилах), але і забезпечила йому статус студента Віденської художньої академії і хвилю замовлень. З фронту він привіз пачку олівцевих начерків-етюдів…

Видавництва Австрії, Німеччини, навіть Франції та Англії навперебій пропонували йому контракти на ілюстрування книг про минулу війну – фотоапарати на фронті були рідкістю. Його здібності художника стали приносити відчутний дохід. У Берліні з’явилася можливість влаштувати персональну виставку його картин і етюдів, а два ордени на грудях створювали молодому живописцю ще і героїчний ореол. От тільки прізвище треба облагородити, взявши звучний псевдонім. Може, трохи змінити материнську -Гідлер – і стати Гітлером? А що, непогано звучить: «Персональна виставка художника-фронтовика Адольфа Гітлера».

Студент-ветеран ковтнув остигає кава і надкусив улюблене віденське тістечко. Скільки гірких спогадів навіювала йому довоєнна Відень… Він малював, як каторжний, толком не їв тижнями; його всі називали художником, проте не визнавали в ньому талант. Все це тепер у минулому. Він вже визнаний художник, звичайно, молодий, тільки-тільки шлифующий свій стиль. Але його колишні, довоєнні картини «Віденська опера», «В горах», «Зубчасті стіни замку» почали розкуповувати, а картина-образ «Німеччина» стала «гербом» відставних воїнів кайзера.

…Він рішуче допив каву і склав газету… До біса французів! К чорту війну колишню і майбутню! До біса політику, всіх цих балакучих соціал-демократів або упертих реваншистів кайзера. До біса всіх євреїв! Втім, чому до біса? І чому-таки усіх? Один з них, Самюель Моргенштерн, його довоєнний віденський знайомий, дуже діловий і привабливий чоловік. Ще до війни, у 1912 році, будучи відомим віденським арт-директором, він першим помітив руку Адольфа і його бачення Вени і прибутково продав акварелі. І кому – багатим євреям-банкірам! Ось тільки вчора запропонував вельми вигідний контракт з одним лондонським видавництвом. Ні, з євреями можна мати справу… Навіть потрібно мати!

Перервавши свої роздуми, перспективний художник замовив ще чашку кави і пару тістечок. Кондитерський шедевр знову навіяв спогади про дитинство і знову про євреїв. Матінка, поки була жива, не раз розповідала про якихось далеких єврейське коріння в їх роду Гидлеров-Шикльгруберов. Він відмахувався, не вірив. Адольф був тоді переконаний: його предки – істинні арійці. А ось зараз…

Студент Віденської художньої академії з сумнівом поглянув у дзеркало. На нього дивилося худорляве нервове обличчя з «чарлі-чаплинскими», не дуже арийскими вусиками і косою чубчиком над вузьким чолом. Втім, чи не все одно, якої національності, до якої раси належить художник, якщо він геній? Адже саме про це вони сьогодні говорили з професором академії…

Ні, він відтепер буде тільки художником, визнаним у всьому світі майстром! А вальс Штрауса все кружляв і кружляв мрії живописця Адольфа Гітлера.

Що з написаного правда про Адольфа Гітлера?

Майже всі. Крім того, що слова, сказані професором Віденської художньої академії Фердинандом Штегером в 1919 році, вже почув молодий лідер молодої партії НСДАП. І політика захопила його сильніше, ніж живопис. Почув би він ті слова хоч на рік раніше…

Картини художника Адольфа Гітлера

І ще. Пензлю та олівцю Адольфа Гітлера належать понад 3400 картин, ескізів та малюнків (і це тільки відомі на сьогодні!). А в 1966 році, коли лестити здібностям фюрера Третього рейху не тільки не було потреби, але і вважалося небезпечним, колишній головний імперський архітектор Альбрехт Шпеєр публічно визнав: «Я не можу виключити, що Гітлер був би помітною фігурою в ряду архітекторів. У нього був талант».

Визнали б його вчасно, все склалося б по-іншому у Гітлера.

А ось Друга світова війна, як прозорливо заявив маршал Фош, все одно почалася б через 20 років. Незалежно від художніх здібностей так і не відбувся студента Віденської художньої академії Адольфа Шикльгрубера (Гітлера).

Посилання на основну публікацію