10 кроків до самостійності

Самостійність має властивість рости в геометричній прогресії – чим більше засвоюється навичок, навіть дрібних, тим більше розвивається здатність до їх засвоєння.

Фахівці від психіатрії кажуть: якщо доросла людина ніяк не може прийняти рішення, наприклад, про одруження або вибір роботи, і сподівається, що оточуючі підкажуть йому правильний вибір, то цілком можна припустити, що в дитинстві він небезпідставно сподівався, що дорослі допоможуть йому впоратися з зав’язуванням шнурків.

Але звідки ми знаємо, коли саме у дитини повинні виявлятися певні елементи самостійності? Все дуже просто: в людському суспільстві існують «усереднені норми». Так, кожна дитина, звичайно, індивідуальна (враховуючи, хоча б, наявність різних типів темпераменту). Але рамки існують – навіть дитина – меланхолік до певного віку повинна навчитися: самостійно їсти, одягатися, робити вибір…

Перевірте свою дитину на предмет своєчасного розвитку самостійності.

КРОК 1. Почати – півсправи зробити

Деякі вважають, що привчати дитину до самостійності слід мало не з пелюшок. Але більшість фахівців дотримуються думки, що це стає реальністю, коли дитина починає ходити. Саме тоді дитяча психіка як би дозріває для усвідомлених вчинків. Звичайно, ця усвідомленість поки що в зародковому стані, тому самостійність слід прищеплювати  по краплі». Праця ця важка, але вдячна.

Хоча нервів піде багато, тому треба запастися терпінням. Звичайно, батькам набагато легше самим витерти кашу, що впала на сорочечку, ніж спостерігати, як дитина розмазує її ще більше. Але як навчити по-іншому?

КРОК 2. Іди, поки я тебе бачу!

Спочатку самостійні дії дитини вимагають постійного контролю. У альпінізмі є поняття «сванська страховка»: «Іди, поки я тебе бачу». Те ж саме можна застосувати і в цьому випадку. Доведеться сто разів вкласти дитині в руку ложку, перш ніж вона навчиться правильно нею користуватися.

І тисячу разів проконтролювати її дії. До речі, фахівці вважають, що користуватися ложкою дитину слід привчати у віці півтора-два роки, а виделкою – в три.

КРОК 3. Від простого – до складного

Вчитися самостійно одягатися дитина буде довго – адже існує різний за складністю одягання одяг. Є те, що можна просто «натягнути» (спідничка, светрик, колготки) або надіти (шапка). Інші речі мають застібки, зав’язки. Управлятися з одягом дитину треба заохочувати з півтора років, поступово просуваючись від простого до складного.

КРОК 4. Прибери свою планету!

«Прокинувся – прибери свою планету». Ці слова Маленького Принца з казки Екзюпері діти мають засвоїти якомога раніше. Педагоги стверджують, що прибирати можуть вже дворічні малюки. Дитині цілком під силу скласти в ящик іграшки. З часом поле дії розшириться: застелити ліжко, скласти речі в шафі.

КРОК 5. Допоможи!

У три, а, тим більше, в чотири роки дітей уже можна і потрібно орієнтувати на допомогу іншим. «Допоможи мамі зібрати нитки», «Давай я помию цю тарілку, а ти її витреш». Про результат обов’язково треба повідомити оточуючим: «Як чисто ми прибрались з Танею!», «Це Павлик витер посуд!»

КРОК 6. Один вдома

Немає дитини, яка не бачила фільм «Один вдома». Неймовірно, але факт: на цьому фільмі батьки сьогодні виховують самостійність дітей. Звичайно, у стрічці є спірні моменти, але завжди можна пояснити, що тут добре, а що погано, що можна і чого не можна робити, якщо раптом довелося залишитися вдома без дорослих.

Фахівці розходяться в думках з приводу віку, коли малюка можна залишати вдома одного. Деякі з дітей погоджуються залишитися без батьків на час вже у віці чотирьох -п’яти років, інших і в початкових класах на це не умовиш. Педагоги радять вводити свою відсутність «дозовано», починаючи з 10-15 хвилин.

Але раніше потрібно переконатися, що дитина засвоїла правила безпеки. Якщо вона щось вміє робити, то зовсім не обов’язково це робити за відсутності дорослих. Наприклад, включати плиту або відкривати на дзвінок вхідні двері.

КРОК 7. Я і ми

Спілкування немовляти обмежено батьками та близькими. Але як тільки дитина підростає, в його світі з’являються інші люди: діти в пісочниці, в дитячому саду, вихователі, знайомі. І всі вони ставляться до нього не так, як він звик. Завдання батьків – навчити дитину взаємодії з оточуючими. Вчити доброзичливості, вмінню залагоджувати конфліктні ситуації, і вмінню, у разі необхідності, захистити себе.

КРОК 8. Довіра – передусім

Контрольні рамки розширюються поступово. Світ дитини п’яти -шести років територіально вже не обмежується квартирою, двором, дитсадком. Адже є ще вулиця, магазини і т. д.
Коли Віталіку було майже шість років, мама вперше відпустила його одного в магазин – за морозивом. Магазин був зовсім близько – за рогом. Звичайно, з мамою чи татом Віталік був там не один раз. Він добре знав, як туди зайти, де знаходиться відділ, в якому продають морозиво, сказати продавцю, що йому потрібно. Адже мама його цьому вчила, коли вони були разом! Тому перший похід за морозивом пройшов без всяких ексцесів.

Наступного разу мама відправила Віталика за хлібом. Вона сказала, що впевнена в ньому, тому що він так добре впорався минулого разу. Цей похід був трохи складніше, адже треба було купити батон і половинку чорного хліба, і ще не забути взяти здачу! Але Віталік зробив все як треба. Минуло півроку. Зараз мамі немає необхідності йти в магазин, навіть якщо потрібно зробити кілька покупок: цукор, молоко і т. д. Хлопчику дуже подобається, що йому довіряють – значить, він вже виріс!

КРОК 9. Пізнай світ!

Пізнавальна самостійність – цінний навик. Важко доводиться батькам, чия дитина звикла робити уроки під контролем дорослих – при найменшій напрузі він розраховує на їх допомогу. Батьки повинні не тільки пояснювати необхідність придбання знань шляхом отримання гарних оцінок, а й те, що такий цікавий навколишній світ можна пізнати тільки за допомогою цих знань.

КРОК 10. Приймай рішення!

Предметна самостійність – тільки початок. Зазвичай до п’яти років вона вже сформувалася. І це саме той вік, коли починає зароджуватися й міцніти психологічна самостійність. Допомогу батьків тут важко переоцінити. Навчити дитину приймати правильні самостійні рішення – важка праця.

Іринці виповнилося дванадцять. Вона була дуже комунікабельною, друзі тільки й чекали, коли вона вийде гуляти. Але батьків турбувало те, що час на гуляння все збільшувався, навіть уроки вона робила в поспіху, щоб швидше вибігти до подруг. Знадобилася не одна бесіда, щоб Ірочка зрозуміла: на все є свій час. І що їй необхідно подивитися на ситуацію з різних сторін, щоб зробити правильний вибір. За допомогою батьків дівчинка склала розклад: скільки часу буде виділено на приготування уроків, скільки – на допомогу батькам, скільки – на спілкування з друзями. Приблизно через рік в розкладі вже не було необхідності – Ірочка звикла сама правильно розподіляти свій час.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Хто такі мормони?