Життя і вчення Ісуса Христа

Ісус Христос народився під час загальнодержавної перепису населення, що проводилася за наказом римського імператора Августа. Його народила діва Марія, яка отримала чудове повідомлення від Бога: «Дух Святий найде на Тебе й сила Всевишнього осінить Тебе; тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим». Що стосується чоловіка Марії, старого Йосипа, по професії тесляра, а за походженням нащадка царя Давида, то він був не фактичним, а лише нареченим батьком Ісуса. Притому, що Йосип і Марія проживали в містечку Назареті, народився Ісус у передмісті Єрусалима, Віфлеємі, куди його батьки прибули, щоб брати участь у переписі. Народження Ісуса відбулося безпосередньо в хліві (печері, де тримали худобу) і супроводжувалося численними ознаками: на небі спалахнула нова зірка, ангели, тобто духи, що знаходяться в служінні Богові, прославили свого Пана, прийшли поклонитися немовляті опинилися поблизу пастухи і прибули здалеку волхви (язичницькі царі і мудреці). Незабаром після народження Ісуса, його сім’я повинна була перебратися в Єгипет, ховаючись від нещадного царя Іудеї Ірода, якого повідомили, що народився новий Цар Юдейський. Після швидкої смерті Ірода сім’я повернулася у Назарет, де й пройшли дитячі та юнацькі роки Ісуса, про які нам майже нічого невідомо, оскільки головна увага новозавітні автори вирішили зосередити на останньому періоді земного життя Христа.

У віці близько тридцяти років Ісус прийняв водне хрещення від пророка Іоанна Хрестителя (або Предтечі), причому «гроби йому небеса, і побачив Іоанн духа Божого, який сходив, як голуб, і спускався на Нього. І ось голос пролунав з неба: це є Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління». Після цього Ісус на сорок днів пішов у пустелю де постився і наостанок зазнав спокуса від диявола чи сатани, голови бісів, тобто ангелів, які збунтувалися проти Бога. Диявол пропонував Ісусу зробити чудеса (перетворити каміння на хліб і злетіти з висоти Єрусалимського храму), а також вклонитися йому, сатані, отримавши натомість владу над земними царствами, але зустрів тверду відмову. Вийшовши з пустелі, Христос вів життя мандрівного вчителя, сповіщаючи людям: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне». Щоб увійти в нього і стати справжніми дітьми Всевишнього, люди повинні дотримуватися Божих заповідей, чого вчили ще древні пророки. Ісус підкреслював наступність свого служіння: «Не думайте, що Я прийшов порушити закон або пророків. Я Не руйнувати прийшов, але виконати». Однак добре відомі слухачам заповіді в устах Ісуса набували радикальні формулювання і глибоке наповнення. Наприклад, у своїй знаменитій Нагірній проповіді Ісус говорив: «Ви чули, що сказано: «не чини перелюбу». А Я кажу вам, що всякий, хто дивиться на жінку з пожадливістю, той уже чинить перелюб з нею в серці своєму. Коли праве око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе: бо краще тобі, щоб один із членів твоїх згинув, а не все тіло було ввержено в пекло». Або: «Ви чули, що сказано: «око за око і зуб за зуб». А Я кажу вам: не противтеся злому. Але хто вдарить тебе в праву щоку твою, зверни до нього й іншу; і хто захоче судитися з тобою і взяти в тебе сорочку, віддай йому і верхній одяг…». Слухачів Ісуса вражало те, що «Він вчив їх, як можновладний, а не як книжники і фарисеї» (останні представляли впливова релігійна течія, настаивавшее на ретельному виконанні всіх приписів і заборон Тори). Закликаючи інших до покаяння, про себе Христос говорив тоном, що не допускає сумніву у своїй особистій бездоганності. Він впевнено оголошував: «Я – хліб життя», «Я – світло світу», «Я є шлях і істина і життя», «Я є двері: хто ввійде Мною, той спасеться» і т. д. Ісус наполегливо вказував своїм учням на необхідність всім пожертвувати заради нього: «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто не бере хреста свого і не йде за Мною, той недостойний Мене. Зберігає душу свою, погубить її; а втратив душу свою задля Мене, знайде її». Але Ісус і сам був готовий принести себе в жертву людям. Він пояснював: «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою для спокути багатьох». Власне ставлення до Бога Ісус Христос визначав словами: «Я і Отець – одне».

Популярність Ісуса і суперечки навколо нього в Юдеї росли, тим більше, що Христос навчав не тільки словами, але і человеколюбивыми вчинками, часто чудового властивості: в лічені миті зцілював тяжкохворих, з деяких виганяв бісів, оживляв мертвих, нагодував багатотисячну юрбу кількома хлібами і рибами, що преобразився на горі Фавор, так що «просяяло обличчя Його, як сонце» і т. д. Багато людей, стикаючись з Ісусом, бачили в ньому обіцяного древніми пророками Месію (Христа). Але росло і число тих, хто ненавидів Ісуса і був готовий його вбити як небезпечного богохульника, який «Отцем Своїм називав Бога, роблячи Себе рівним Богові». Ісус і сам говорив про те, що йому треба буде померти, і заздалегідь оголошував, що прийме смерть через розп’яття на хресті. Він точно знав, що його зрадить в руки влади один з його учнів, Юда Іскаріот, але не ухилився від небезпеку. Напередодні свого арешту, вечеряючи з учнями (це подія отримала назву «Таємна Вечеря»), Ісус здійснив таємниче дію: «узяв хліб, і поблагословив, поламав, і роздаючи учням, сказав: прийміть, споживайте, це Тіло Моє. І, взявши чашу, й оддавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі; се бо єсть Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів». Під час арешту в Гефсиманському саду і пізніше, ставши перед Синедріоном (верховним судом Іудеї), Ісус назвав себе забороненим ім’ям Бога, викликавши у оточуючих шокову реакцію: стражники впали на землю, первосвященик в люті розірвав свої одягу (російський переклад цих епізодів приховує факт, помітний в грецькому тексті, що Ісус не просто відповідав на питання про себе особовим займенником «Я», а вживав священне ім’я «Ягве», тобто «Сущий»). Синедріон визнав Ісуса заслуговує смерті. Римський намісник, прокуратор Іудеї Понтій Пілат затвердив смертний вирок. Ісуса жорстоко бичували, а потім розіп’яли на хресті, встановленому на горі Голгофі. Смерть Ісуса супроводжувалася знаменними подіями: затьмарилося сонце, здригнулася земля, сама по собі роздерлася завіса в єрусалимському храмі, і багато жителів Єрусалиму стали свідками воскресіння померлих праведників.

Ісус помер на хресті в п’ятницю, а на третій день тілесно воскрес. З тих пір і донині християни святково виділяють саме цей день тижня – неділя. Ісус воскрес на другий день стародавнього єврейського свята Пасхи (точніше – Песах”, що означає «проходження» або «звільнення»), присвяченого виходу євреїв на чолі з пророком Мойсеєм з єгипетського полону. Християни ж почали щорічно святкувати Великдень як день Воскресіння Христового. Повставши з мертвих, Ісус з’явився своїм учням і апостолам (грец. apostolos – посланник), і якийсь час перебував з ними, наставляючи, як благовістити всьому світу про які відбуваються на їхніх очах чудесні події. Він сказав їм: «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас. Сказавши це, дихнув і каже їм: прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тому простяться; на кому залишите, на тому залишаться». Потім Ісус вознісся на небо, обіцяючи учням, що незабаром вони отримають силу, необхідну для їх нелегкого служіння. Дійсно, на п’ятдесятий день після Великодня, коли євреї відзначали свято Шаббоут (П’ятидесятниця), що нагадує про дарування Мойсею Тори на горі Синай, на учнів, які зібралися разом, зійшов Святий Дух. Над їх головами з’явилися як би язики полум’я, а самі вони заговорили на мовах інших народів, які досі не вивчали.

C цих пір апостоли і їх послідовники вели проповідь того, що Ісус є Месія (Христос) і Бог, що став людиною. Хресна жертва Ісуса не даремна: вона потрібна для порятунку людей з-під влади гріха і смерті. «Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос помер за нас…». Так «будемо любити Його, бо Він перше нас полюбив. І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб, хто любить Бога, любив і брата свого». Воскресіння Христа дає людям велику надію на те, що «як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу». Апостоли не уточнювали, коли саме відбудеться друге пришестя Христа, тілесне воскресіння мертвих і останній Божий суд над справами людськими. Але вони закликали увірували в Христа зберігати постійну пильність і терпіти. Бо, поки Бог своєю волею не перерве протягом людської історії, істинним християнам буде нелегко: їх будуть ненавидіти, мучити і вбивати, на них стануть обмовляти христи неправдиві, а перед самим кінцем у світі воцариться антихрист, що видає себе за Бога і чинить волю диявола. «І через розріст беззаконства любов багатьох охолоне. Хто ж витерпить до кінця, той спасеться». Вузьким шляхом у Царство Небесне християн поведе церква (це слово в християнських текстах зазвичай пишеться з великої літери), яку заснував і навіки очолив Христос, «яка є Тіло Його», «стовп і твердження Істини».

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ: