Вільнодумство щодо релігії

У всі епохи відомої нам за письмовими джерелами історії знаходилися люди, які в силу різних причин які кидали релігії виклик. Комусь з них здавалася примітивної або нелюдської релігійна картина світу, когось налякали релігійний фанатизм і нетерпимість, а хто-то був обурений владолюбством і аморальністю «служителів Божих». Довгий час ці люди перебували в меншості, ризикуючи поплатитися соціальним комфортом і навіть життям за публічне оприлюднення своїх поглядів. Але ближче до XX ст. ситуація змінилася, принаймні, в країнах європейської культури. Критика релігії стала звичайною, а подекуди і респектабельної частиною масової свідомості, активно поширюється за допомогою мистецтва і наукових публікацій, системи освіти та ЗМІ, ідеологічних проектів і політичних ініціатив.

Різноманітні форми та відтінки критичного ставлення до релігії в сукупності прийнято називати вільнодумством. Цей термін отримав визнання в Європі після виходу в 1713 р. твори англійського філософа Ентоні Коллінза (1676-1729) «Міркування про свободомыслии, викликане виникненням і розвитком секти, званої “Вільнодумні”». На сторінках цієї книги прозвучали зухвалі з точки зору догматичного християнства слова, підхоплені новою епохою: «Вільно думати про релігійних питаннях є обов’язком усіх людей».

Вільнодумство, поряд з релігією, входить у сферу наукового інтересу релігієзнавців, і тому теж варто перелічити та охарактеризувати його основні різновиди.

В європейській культурно-історичній традиції, впродовж багатьох століть розвивалася під сильним впливом християнства, до них відносять вже деїзм і пантеїзм.

Деїзм (від лат. deus – бог) – погляд, що визнає існування Бога як безособової першопричини світу, потім розвивається за своїми власними законами. Його сповідували, наприклад, згадувані вище Е. Коллінз і Вольтер (справжнє ім’я – Франсуа-Марі Аруе), а також багато інші філософи-просвітителі XVIII ст. (Р. Е. Лессінг, Б. Франклін і т. д.).

Пантеїзм (від грец. pan – все, і theos – бог) – вчення, що розглядає Божество як якусь безлику енергію, яка не має ні самосвідомістю, ні волею і пронизує собою весь Всесвіт. Різні варіанти пантеїстичної концепції ми знаходимо у філософів Джордано Бруно (1548-1600), Бенедикта Спінози (1632-1677), Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831), письменника Льва Толстого (1828-1910), вченого Альберта Енштейна (1879-1955).

Може виникнути питання, чому ми протиставляємо релігії вчення, які, так чи інакше, говорять про Бога. Справа в тому, що вони заперечують можливість і необхідність для людей встановити особистий зв’язок з Богом. З їх точки зору, немає ніякого «Отця небесного», кому б ми могли помолитися, хто б нас почув і втішив в наших потребах, а значить, позбавляється сенсу та існування релігії.

Антиклерикалізм (грец. anti– проти і лат. clericalis – церковний) – позиція тих, кого обурюють привілеї і кастова замкнутість духовенства, хто відкидає владу церковних інститутів над світським суспільством. Антиклерикальні мотиви присутні у творчості філософів Серена К’єркегора (1813-1855) і Миколи Бердяєва (1874-1948), які вважали себе переконаними християнами (перший один час навіть хотів стати священиком).

Атеїзм (від грец. а – отриц. частка і theos – бог) – світогляду, який повністю виключає існування Бога (чи богів) і визнає суто природне походження релігії. Видатними теоретиками атеїзму, прагнули затвердити його на основі матеріалістичної філософії і досягнень сучасного природознавства, були Л. Фейєрбах, К. Маркс, Ф. Енгельс, З. Фройд. Правда, перший з них, як уже згадувалося, марив про істинної релігії, яка сповідує принцип «Людина людині – бог», а в працях інших, за твердженнями їх критиків, присутні ідеї, не більше обґрунтовані, ніж релігійні догмати і міфи.

На підступах до атеїзму як найбільш послідовною і радикальною формою вільнодумства стоять релігійний индифферентизм, скептицизм і богоборство.

Релігійний индифферентизм (від лат. indifferens – байдужий) є байдужість до релігії в цілому або до окремих її положень і норм. Воно може бути як стихійним, так і свідомим, проявлятися спорадично або стати постійною характеристикою людського життя.

Скептицизм (від грец. skeptikos – розглядає, досліджує, критикує) щодо релігії виражається у формі сумніви з приводу істинності, чесність, необхідності окремих або навіть дуже багатьох її аспектів. Наприклад, скептики можуть сумніватися в пізнавальних можливостях богослов’я, надприродне походження священних текстів, реальності чудес, переваги релігійної моралі і т. д. Подібним чином розглядали і оцінювали релігію філософи П’єр Бейль (1647-1706), Девід Юм (1711-1776), вже згадуваний Б. Рассел.

Богоборство – позиція ненависті до Бога або богів, саме існування яких не заперечується, але визнається несумісною зі свободою і щастям людини. Богоборців полонить давньогрецький міфічний образ Прометея, всупереч божественним заборони одарившего людей вогнем, а деякі з них готові назвати себе сатаністами в честь головного ворога Бога на сторінках Біблії. Богоборчий пафос надав скандальний характер творчості знаменитого філософа Фрідріха Ніцше (1844-1900), який, ніколи не беручи буквально буття Бога, все ж заявив в порядку яскравої метафори: «Бог помер! Найсвятіше і могутня Істота, яке тільки було в світі, сплив кров’ю під нашими ножами – хто змиє з нас цю кров?»

Як вважають багато віруючих, послідовним висновком з безбожництва є нігілізм (від лат. nihil – ніщо) як абсолютне заперечення всіх позитивних цінностей, не тільки релігійних, але й моральних (за словами одного з літературних героїв Федора Достоєвського «якщо Бога немає, то все дозволено»). Апологію нігілізму знаходять на сторінках творів того ж Ніцше, а в ще більш явною формі – у філософа Макса Штірнера (1806-1856). Атеїсти у відповідь можуть привести приклади людей, які не сповідують віру в Бога, але вдохновляющихся на добродійне життя іншими, не менш високими ідеалами, насамперед, ідеалом гуманізму, тобто визнання найвищої цінності людської особистості.

У середовищі критиків релігії слово «гуманізм» (лат. humanus – людський, людяний) з приставкою «світський» (релігійний) за останні десятиліття стало чи не повним синонімом слова «вільнодумство». Недарма одне з двох найбільших об’єднань вільнодумних, існуючих в наші дні, носить назву «Міжнародний гуманістичний і етичний союз» (друга організація такого масштабу – Всесвітній союз вільнодумних). Як сказано в «Гуманістичний маніфест 2000»: «Сьогодні, як і раніше, ми, гуманісти, заохочуємо людей до того, щоб вони не шукали порятунку понад. Ми самі несемо відповідальність за власну долю, і найкраще, що ми можемо зробити, це закликати наші розум, відвагу і сострадательность для того, щоб втілити наші найвищі сподівання у життя».

Поборники вільнодумства багато зробили для того, щоб приборкати релігійну нетерпимість, жертвою якої став, наприклад, Дж. Бруно, спалений на вогнищі як єретик за вироком католицької інквізиції. Однак історія показала, що жорстокої і фанатичною може бути не тільки віра в Бога, але і втрачає почуття міри боротьба проти неї. Послідовники філософів-просвітителів у роки Великої французької революції (1789-1794 рр.) масово закривали католицькі храми, примушували зректися сану і репресували духовенство. Варварські форми (з руйнуванням церков і спаленням ікон, з розстрілами і засланнями віруючих) набувала часом антирелігійна діяльність радянських комуністів, вдохновлявшихся ідеями К. Маркса і в. Леніна. Посилаючись на ці приклади, захисники релігії говорять про колосальну загрозу для цивілізації, яку несе войовниче безбожництво, але вони часто забувають, що його ексцеси з’явилися хворобливою реакцією на нелюдську практику їх власних конфесій.

Зауважимо, що в історії людства досі не було країн або періодів, абсолютно вільних від релігійних вірувань. Навіть у СРСР, де державна влада протягом десятиліть методично намагалася викорінити релігію в її традиційних формах, мало того, що це не вдалося зробити, свого роду псевдо-релігією стала сама офіційна комуністична ідеологія. У сучасному суспільстві роль релігійних цінностей помітно знижується, відбувається процес секуляризації, про яку докладніше буде розказано в останньому розділі цього посібника. Не виключено, що наші нащадки досвідченим шляхом перевірять істинність слів філософа Ф. Бекона, який сказав: «Атеїзм – це тонка крига, по якому одна людина може пройти, а цілий народ кане в безодню». Якщо, звичайно, у них залишиться час на підведення підсумків свого дерзновенного експерименту.

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ: