Типологічні і доктринальні особливості протестантизму

Протестантизм – одна з гілок західного християнства, за чисельністю поступається лише католицької церкви. У Північній Америці 140 мільйонів чоловік є членами протестантських церков. В Африці 110 мільйонів – протестанти. У Центральній і Західній Європі проживає близько 95 мільйонів протестантів. У Центральній і Південній Америці протестантами є більше 50 мільйонів чоловік. У ряді країн Азії є великі протестантські спілки. На території колишнього СРСР протестантів трохи більше 3 мільйонів, вони становлять близько 1 % населення. Протягом XVIII-XX століть відбувався помітне зростання впливу протестантських конфесій, що пояснюється різноманіттям форм даної гілки християнства та її відповідністю цінностей індустріального суспільства.

Реформація

Виникнення протестантизму пов’язана з розколом всередині Римсько-католицької церкви, що стався в ході Реформації – широкого релігійного, соціокультурного і суспільно-політичного руху, спрямованого на зміну навчання, культу та організації церкви.

Доктринальні особливості протестантизму

Протестантське віровчення в первісному вигляді було сформульовано в «Аугсбурзькому сповіданні віри», прийнятому в 1559 р. Мартін Лютер звів його до наступної формули: «тільки віра, тільки Письмо, тільки милосердя Боже». У доктрині про виправдання вірою стверджується, що добрі справи і заслуги перед церквою не можуть гарантувати спасіння душі. Єдиним шляхом до спасіння є віра в спокутну жертву Христа.

В житті протестантських церков здійснюється принцип «загального священства», яким усувається особливе становище духівництва і церковної ієрархії як посередника між Богом і рядовими віруючими. Організаційною основою протестантських віросповідань стали автономні громади на чолі з проповідниками. Хоча в деяких напрямках протестантизму (лютеранство, англіканство) зберігається посада єпископа. В протестантизмі немає чернецтва.

Протестантськими релігійними конфесіями реалізується принцип «дешевої Церкви», згідно з яким істотне значення має внутрішнє молитовний стан, що з’єднує з Ісусом Христом. Зовнішні фактори богослужіння, театралізованість, музична витонченість не повинні відволікати від поглибленого звернення до Бога. Протестанти відмовились від шанування Богородиці, святих, мощів і реліквій, не мають свят на честь святих. Богослужіння зведено головним чином до молитви, проповіді, співу псалмів і читання Біблії. З 7 таїнств зберігаються хрещення і причастя, причому вони трактуються швидше як символічні або церемоніальні дії. Для протестантських традицій не властиво прагнення до прикрашання молитовних будинків, естетичної вивіреності богослужіння.

У відповідності з принципом «мирського аскетизму» професійна активність та інші види мирської діяльності розглядаються як виконання релігійного обов’язку, сприяють порятунку. Помірність в користуванні матеріальними благами, терпеливе перенесення бідності, культивування стану внутрішнього благочестя є проявами мирського аскетизму.

Типологічні особливості протестантизму

1) Сакралізація буденності. Релігійна мотивація поширюється на буденне життя християнина в її професійних, сімейних, дружніх, освітніх, кар’єрних та інших вимірах. У протестантському розумінні сутність християнства полягає у вірі – інтегральному духовному стані, що охоплює не тільки піднесені, але і звичайні прояви людського життя. У протестантському свідомості не проводиться чітке розмежування між світським і релігійним, світським і церковним, повсякденні відносини сприймаються як виконання релігійних обов’язків і форма служіння Богу.
2) Релігійний індивідуалізм. Протестантська традиція максимально розвинула тенденції християнського персоналізму, надала визначальне значення індивідуального релігійного досвіду.

3) Домінанта біблійної теології. У протестантській теології зроблений акцент на інтерпретацію Біблії. Для протестантів характерно постійне читання, вивчення і тлумачення Біблії. Протестантизм зробив істотний вплив на розвиток новоєвропейської філософії, досвідченого природознавства, гуманітаристики.

4) Релігійний демократизм, що виражається в самостійності релігійних громад та об’єднань, обрання пресвітерів, запрошення на служіння пасторів. У протестантських традиціях переважає харизматичний тип лідерства. В протестантських країнах був реалізований принцип відділення церкви від держави. Становлення протестантизму сприяло розвитку політико-юридичного та економічного лібералізму.

5) Релігійна активність, переважання динамічного стилю духовного життя, активне релігійне самопрояв, особливо у формі місіонерської діяльності. Сферою додатка протестантської ментальності стала економіка.

6) Деномінаціоналізм, поява нових течій у ході історичної еволюції протестантизму. В ході Реформації протестантизм розвивався в різноманітних національних і культурних умовах і оформився як ряд напрямків.

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Походження ісламу