Пізній іудаїзм

Християни переконані, що обіцяний давньоєврейськими пророками Месія вже приходив, це Ісус Христос, який жив у I столітті. Але люди, що заклали 2000 років тому основи пізнього іудаїзму, вважали Ісуса лжемесією, який проповідував дивні, утопічні ідеї і чому дозволив себе розіп’яти. Ось типова думка про Ісуса іудейських авторів (перший – середньовічний, другий – сучасний).

«Неможливо повірити в його месіанство, тому що пророк говорить про месію, що він буде володіти від моря до моря, і від ріки аж до кінців землі (Пс. 71:8). У Иешу ж не було взагалі ніякої влади, бо за життя він сам був гнаний ворогами і ховався від них… А в Агаде говориться: «Скажуть месії-володареві: «Така-то держава збунтувалося проти тебе», а він скаже: «Так погубить нашестя сарани». Скажуть йому: «Така-то область не підкоряється тобі». А він скаже: «Нашестя диких звірів знищить її».

«Послідовники Иешу були недосвідченими людьми в законі, а тому легковірними і орієнтуються на чудеса. Адже з точки зору іудаїзму месія не зобов’язаний володіти надприродними здібностями. Він повинен відбуватися з царської династії Давида і принести єврейському народові визволення від чужоземного ярма. Зовсім не справа месії дбати про спасіння душ своєї пастви».

Тут ми маємо головний камінь спотикання, через який століттями не зникала напруженість у відносинах між прихильниками двох споріднених релігій – іудаїзму та християнства. І досі формально не скасовані церковні канони, які забороняють християнам митися разом з іудеями в лазнях, відзначати з ними іудейські свята, лікуватися у лікарів-жидів. А фанатичні прихильники іудаїзму і в наші дні вважають своїм релігійним обов’язком плюватися при вигляді хреста, будь він на куполі храму, на грудях священика чи на могилі християнина.

Багато в іудаїзмі пояснює той факт, що ця релігія формувалась в умовах, коли євреї остаточно позбулися своєї державності і багатьох древніх святинь. У 70 р. римляни зруйнували Єрусалимський Храм, центр іудейського культу, а в 133 р. стерли з лиця землі і сам Єрусалим, святе місто іудаїзму. Більшість євреїв виявилося за межами рідної країни, в діаспорі (грец. diaspora – розсіяння). Важкі історичні випробування не пройшли для іудаїзму дарма – вони посилили в ньому національно-ізоляціоністські настрої.

Поряд з ТаНаХом найважливішим священним текстом іудаїзму став Талмуд (євр. – вивчення). Це велике твір (у різних виданнях від 12 до 20 томів) було складено в II–V ст. і включило в себе два великих розділи – Мішну (євр. – повторення) та Гемару (євр. – завершення), причому остання є у двох варіантах – Єрусалимська Гемара і Вавилонська. Іудеї вірять, що Талмуд зафіксував усну Тору, яку пророк Мойсей отримав від Бога разом з письмовою Торою на горі Синай. За змістом Талмуд являє собою висловлювання і нескінченні дискусії рабинів, які коментують ТаНаХ.

Рабини (євр. – вчителі) – знавці Тори (релігійного закону у широкому сенсі), керівні релігійної життям єврейських громад у відсутність жерців, служіння яких стало неможливим після руйнування Храму. І тепер серед іудеїв-традиціоналістів авторитет рабинів високий, а в минулому їх владу над одновірцями була особливо велика. Талмуд загрожує страшними загробными муками тим, хто насмілився не коритися рабинам, і повідомляє, що рад цих мудрих людей шукає сам Бог.

Центрами не тільки релігійної, але і в цілому суспільного життя євреїв у діаспорі стали синагоги. Синагога (грец. synagoge – збори) – молитовний будинок, але ніяк не храм, який у іудеїв може бути тільки один – Єрусалимський, відновлений на тому ж місці, де стояв старий. Зараз це місце зайняте двома мусульманськими мечетями, а від самого Храму зберігся лише фрагмент зовнішньої стіни (так звана Стіна плачу). Іудеї пов’язують відродження своєї давньої святині і, відповідно, відновлення давньої практики кривавих жертвоприношень Бога з приходом Месії, якого вони досі чекають.

Поряд з месіанськими надіями, іудеї зберегли й інші основоположні принципи давньоєврейської релігії, насамперед, шанування єдиного Бога і віру в свою національну богообраність, яку вони розуміють як виняткову обов’язок єврейського народу удосконалювати світ під владою Творця. Але в пізньому іудаїзмі з’явилися і нові ідеї. Так, на рубежі I і II тисячоліть виникло окультно-містичне вчення Каббала або кабала (євр. – переказ, традиція), спрямоване на осягнення сокровенних таємниць Бога через молитву, споглядання та символічне тлумачення Тори. Цілий ряд елементів Каббали (ухил у пантеїзм, віра в реінкарнацію, розробка магічних прийомів впливу на світ духів) знаходиться у видимому протиріччі з ТаНаХом. Однак серед юдеїв це вчення досить авторитетно, лише знайомство з ним обставлено суворими обмеженнями: учень повинен бути зрілим, сімейним чоловіком, попередньо вивчили ТаНаХ і Талмуд.

Цікавий факт: в іудаїзмі відсутній загальноприйнятий символ віри, тобто зібрання основних догматів. Взагалі, основний упор в цій релігії зроблений не на збереженні віровчительних чистоти, а на ритуально-етичну сторону взаємовідносин людей і Бога. Саме на її детальному описі та поясненні зосередився Талмуд. У цій книзі навіть з’явилася така фраза, яку приписують самому Яхве: «Нехай краще євреї забудуть мене, але будуть слідувати моєму Законом».

Іудаїзм знає безліч ритуалів і звичаїв, з яких ми назвемо лише деякі, найбільш важливі та колоритні. Іудеї практикують обрізання крайньої плоті у немовлят чоловічої статі на восьмий день після народження; відповідно до ТаНаХу воно було встановлене Богом як видимий знак Завіту, укладеного з Авраамом і його нащадками. До числа знаменитих 10 заповідей ставиться вимога дотримуватися суботній відпочинок (шаббат) в пам’ять про те, що Бог, створивши світ за 6 днів, на сьомий день «спочив» від своїх праць. У суботу віруючим не можна виконувати роботу, пов’язану з виробництвом або трансформацією предмета (наприклад, готувати їжу, запалювати або гасити вогонь і т. д.), не можна виносити речі за межі приватного володіння (крім одягу, звичайно), не можна брати в руки гроші, тим більше, їх витрачати і багато-багато іншого. Діють харчові обмеження (кашрут), згідно з яким заборонено їсти плоть деяких тварин, риб та птахів; їсти м’ясо тварини, вбитого без дотримання певних ритуалів, у т. ч. необескровленное; поїдати одночасно м’ясну і молочну їжу. При цьому відповідні до вживання продукти називаються «кошерними», а невідповідні – «трефными». Під час молитви чоловіки-іудеї накидають на себе спеціальне молитовне покривало (таліт), а також прикріплюють до голові та руці тфілін (филактерии) – коробочки з виписками з ТаНаХа. Для здійснення спільної молитви віруючі повинні утворити міньян, тобто скласти групу з не менше 10 чоловік (до недавніх часів вважалися лише чоловіки). В іудейських будинках на одвірках дверей поміщаються мезузи – футляри з текстом самої популярної молитви «Шма Ісраель» («Послухай, Ізраїль!»).

Протягнути живий зв’язок між далекій старовиною і сучасністю своєї конфесії юдеям допомагають релігійні свята. Пасха (Песах) нагадує їм про звільнення єврейського народу з єгипетського полону, яке відбулося під керівництвом пророка божого Мойсея приблизно в XIII ст. до н. е., а свято Шаббоут (П’ятидесятниця) – про те, як Мойсей отримав на Синайській горі Тору. Пурим встановлений на честь порятунку євреїв від загрози повного знищення на території Персії, а в день 9 Ава юдеї дотримуються глибокий траур в пам’ять про руйнування Єрусалимського храму.

Особливості віровчення, культу й релігійної організації іудаїзму наклали серйозний відбиток на історію, національний характер і культуру євреїв. Дуже різко виділяючи своїх прихильників середовища гоїв (іноплемінників), іудаїзм, з одного боку, сприяв самозбереження єврейського народу в умовах відсутності власної національної держави, але, з іншого, зміцнювало недовіру і ворожнечу щодо Ізраїлю з боку його сусідів. У минулому відомо багато епізодів, коли то в одній, то в іншій країні іудеїв примушували змінити свою віру, вважаючи її злобливої, або просто грабували, вбивали, висилали на чужину як небажаний елемент. Найстрашнішим гонінням, що прийняв форму геноциду, єврейський народ зазнав під час II світової війни. Після того, як вона завершилася, іудейські законовчителі оголосили про появу нової, 614 заповіді Тори: «Не давати Гітлеру посмертної перемоги», тобто не відрікатися від свого єврейства.

В даний час іудаїзм має відносно небагато прихильників – не більше 13-14 млн людей – і при цьому є далеко не однорідною традицією. У ньому присутня ортодоксальна течія (грец. orthodoxia–правильне думку, правильне вчення), яка виступає за неухильне проходження всім стародавнім принципам і нормам своєї релігії. У XIX ст. В США з’явилося реформістський протягом, яке пішло на значні нововведення з метою максимально пристосувати іудаїзм до стилю життя сучасного індустріального суспільства. Так, реформісти відмовилися від обов’язкового виконання ряду важливих ритуалів, у т. ч. названих вище (обрізання та ін), дозволили жінкам сидіти в синагогах поруч з чоловіками і навіть ставати рабинами, допустили використання в богослужінні музики та інших мов крім стародавнього івриту. «Золоту середину» між ортодоксами і реформістами прагне зайняти консервативний іудаїзм.

...
ПОДІЛИТИСЯ: