Древній іудаїзм

Іудаїзм (на івриті – яаадут) – це національна релігія євреїв. Згідно з переказами, був зафіксований у Біблії, єврейський народ в давнину ділився на 12 колін (племен), найчисленнішим серед яких було коліно Іуди. Основна маса євреїв, які жили в останні двадцять століть, вважала себе вихідцями саме з цього коліна, звідси і назва релігії.

У релігієзнавців стало загальним місцем твердження, що іудаїзм являє собою найдавнішу монотеїстичну релігію. З цим можна було б погодитися при одному важливому уточненню. Слід розрізняти древній іудаїзм, історія якого простежується, принаймні, з II тис. до н.е. і пізній іудаїзм, який оформив свою специфіку в перші століття нашої ери. Саме останній зараз зазвичай мають на увазі, коли мова заходить про іудаїзм. Але крім нього ще дві релігії – християнство й іслам – претендують на те, щоб успадкувати монотеїзм древніх євреїв. Так, християни поміщають давньоєврейські віроповчальні тексти до складу свого Священного Писання (Біблії (грец. biblia – книги)) під загальною назвою «Старий Завіт». Вони кажуть, що той Заповіт (договір, союз), який колись Бог уклав з єврейським народом, був виконаний і змінився Новим Завітом, чинним між Богом і християнами. Забігаючи вперед, скажемо, що християнство виникло і спочатку поширювалося як раз в середовищі євреїв.

Однак більша частина єврейського народу на рубежі нашої ери не сприйняла звістку про укладення Нового Завіту всерйоз і озброїлася на тих родичів, які увірували в Ісуса Христа. Так почалася історія пізнього або власне юдаїзму. Для його послідовників, іудеїв, вираз «Старий Завіт» є неприйнятним; священні книги давнину вони називають інакше – ТаНаХ (інший варіант запису – Танах). Це слово – абревіатура, воно утворена першими літерами назв трьох великих груп книг: Тора (Закон), Невіім (Пророки) і К(Х)тувім (Писання). Зауважимо, що іудеї і християни по-різному структурують тексти Танаху (Старого Заповіту), тому перші налічують в ньому 24 книги, а другі той же письмовий матеріал ділять на 39 книг, які визнаються, безумовно, богонатхненними (тобто написаними по Божому натхненню) і канонічними (тобто абсолютно правильними з точки зору Церкви). При цьому православні християни й католики доповнюють Старий Завіт книгами, в свій час (III ст. до н. е) включеними до складу Септуагінти, першого грецького перекладу давньоєврейської Писання, хоча вони і не потрапили в остаточний варіант іудейського ТаНаХа, затверджений на рубежі I–II ст. В результаті католицькі видання Біблії містять 45 канонічних, а православні – 39 канонічних та 11 неканонічних книг Старого Завіту.

ТаНаХ складався протягом багатьох століть, починаючи приблизно з XIII–XII ст. до н. е. і аж до III–II ст. до н. е. Також поступово і досить непросто, з боротьбою і відступами, затверджувалася у свідомості древніх євреїв ідея монотеїзму. Пояснюючи саме її походження, вчені зазвичай посилаються на специфічні умови Близького Сходу, де дуже рано з’явилися цивілізації, і вишикувалася деспотична державність. Люди, які довгий час звикали раболепствовать перед сильної одноосібної владою, могли спроектувати свою ситуацію на відносини зі священною реальністю і повірити, що світом керує єдиний всемогутній Бог. Правда, єгиптяни, вавілоняни, перси так і не подолали консерватизм своїх давніх політеїстичних релігій. Ближче всього до монотеїзму виявився зороастризм, але і в ньому після смерті Заратустри посилився шанування Безсмертних Святих, які спочатку розглядалися пророком як еманації (лат. emanare– минати, поширюватися), тобто закінчення Ахура-Мазди. А ось невеликий напівкочовий народ євреїв, що час від часу опинявся під владою і впливом цих своїх сусідів, зробив більш рішучий крок до єдинобожжя.

Виноска 2: Повтор, одне зі слів, краще перше, потрібно прибрати.Таке пояснення дають учені, для яких Танаху (Старий Заповіт) і вся християнська Біблія є справа рук людських і предмет для критичного аналізу. Але іудеї і християни бачать тут щось набагато більше і вважають, що їх Святе Письмо з’явилося в результаті Божественного Одкровення. Інакше кажучи, сам Бог побажав повідомити людям деякі знання про себе і надихнув працю тих, хто записав біблійні тексти.

На сторінках ТаНаХа Бог постає як всемогутня, всюдисуща, всюдисуща, вічне і безтілесне створіння. По всім перерахованим характеристикам він радикально відрізняється від тих богів (з точки зору Біблії – уявних), яким поклонялися оточували євреїв народи (язичники). Такого Бога неможливо було зобразити і навіть його ім’я, відкрите давньоєврейській пророку Мойсею, не можна було вимовляти вголос (лише один раз в рік в Єрусалимському храмі воно выговаривалось первосвящеником, тобто верховним жерцем). Швидше за все, це ім’я звучало як «Яхве», що зазвичай перекладають словом «Сущий» або виразом «Я є той, хто Я є». Ми говоримо «швидше за все», тому що традиція виголошення забороненого імені Бога вважається втраченою. Нам відомо лише, що воно записувалося чотирма приголосними (ЙХВХ, т. зв. тетраграмматон), голосних же букв давньоєврейська писемність не мала.

За свідченням ТаНаХа, Бог створив світ з нічого за шість днів і центральне місце відвів в ньому людини. Людина – останній і найбільш досконалий твір Бога, він – єдина істота, створене за образом самого Творця. Його завдання – зберігати і обробляти Божий світ, однак справляється з нею людина далеко не кращим чином. Вже перші люди – Адам і Єва – наважилися порушити волю Бога. Перебуваючи в прекрасному райському саду, вони, всупереч Божій забороні, скуштували плід з дерева пізнання добра і зла, а коли були викриті, то не покаялися. За це наші прабатьки були покарані висилкою з Раю туди, де їх чекали важкі труди, скорботи і смерть, туди, де досі живемо ми, їх нащадки. На відміну від християн, юдеї не вважають таку долю людства проявом якогось спадкового первородного гріха. Але вони згодні з тим, що після проступку Адама і Єви вся історія людей встала на шлях болісних і безцільних блукань далеко від свого Творця.

Однак Бог не залишив своїх дітей наодинці з гріхом і смертю. ТаНаХ (Старий Завіт) розповідає про численні чудеса і знамення, якими Бог нагадував про себе людям. Особливою увагою він оточив створений їм же (вироблений від двох бездітних людей похилого віку – Авраама і Сарри) єврейський народ (Ізраїль), обираючи з його середовища пророків (Мойсея, Ісаю, Єремію та ін), кожен з яких проголошує Божу волю. Саме євреї отримали від Бога звід заповідей, що виражають суть праведної (правильної) життя. Загальна їх кількість – 613, але найбільшою популярністю користуються 10 (т. зв. декалог). Ось як вони звучать у короткій формулюванні:

1 Шануй єдиного Бога.

2 Не сотвори собі кумира (ідола), який замінить істинного Бога.

3 Не вимовляй імені господа всує.

4 Шануй святість суботнього дня (в пам’ять про Бога «відпочинок» після шестиденного творення).

5 Шануй батька і матір.

6 Не убий.

7 Не чини перелюбу.

8 Не вкради.

9 Не лжесвідчи.

10 Не заздри.

Як видно, перші чотири заповіді стосуються ставлення людини до Бога, шість наступних регулюють відносини між людьми. Але і ті, і інші взаємопов’язані: служити Богові неможливо без того, щоб не творити добро ближнім. Щоправда думка про те, що ці ближні не обов’язково повинні бути одноплемінниками, з великим трудом укорінювалася в єврейському середовищі. Але і з таким національно-обмеженим характером мораль ТаНаХа все ж вигідно відрізнялася від моральних навчань сусідніх язичницьких народів. Боги, яким поклонялися язичники, в цілому здаються морально-байдужими істотами. Це, насамперед, боги сили – грізною і самовдоволеною, від яких не дочекатися слів, подібних біблійним: «До чого Мені безліч жертв ваших? каже Господь. Я пересичений всесожжениями баранів і жиром відгодованої худоби; а крови биків та овець і козлів не хочу. Обмийтеся, очистіться; видаліть злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте робити зло, навчіться робити добро, шукайте правди, рятуйте пригнобленого; захищайте сироту; заступайтеся за вдову. Тоді прийдіть, і правуватися, говорить Господь». Язичницькі боги зазвичай не зазирають в потаємні глибини людської душі, задовольняючись зовнішнім послухом. Біблія ж (конкретно, Псалтир, авторство якої приписується відомому єврейському царю Давидові) вчить людину просити у Бога: «Серце чисте сотвори в мені, Боже, і дух правий обнови всередині мене. Бо Ти жертви не бажаєш – я дав би її; до всесожжению не благоволиш. Жертва Богові дух розорений; серцем зламаним та упокореним Ти не презришь, Боже».

Важлива деталь, що відрізняє древній іудаїзм від християнства з його Новим Завітом: у Танаху (Старому Завіті) майже не розроблена тема посмертного стану душі. Судячи з усього, праведники і грішники повинні були отримувати нагороду від Бога виключно на землі, одні – процвітання і шана, інші – лиха і паплюження. Правда, ТаНаХ містить натяки на тілесне воскресіння мертвих, якому передуватиме прихід Месії (євр. машиах – помазаник). Месія – посланець Божий, який захистить євреїв від численних ворогів і встановить на землі царство миру, справедливості і благоденства. «І Він розсудить народи і перекують вони мечі свої на лемеші, а списи на серпи. Не підніме народ на народ меча, і не будуть більше вчитися воювати», – написано у пророка Ісаї.

����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������°����¯�¿�½������³����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½���¯���¿���½����¯�¿�½������·����¯�¿�½������º����¯�¿�½������°...
ПОДІЛИТИСЯ: