Зміст і структура діяльності

Поняття «діяльність» поряд з такими поняттями, як «свідомість», «особистість», «спілкування», є основоположним у психології. Введення категорії діяльності в психологічну науку змінило уявлення про психічне як специфічному явище, що має статус епіфеномена (супутнього, побічного явища). Аналіз діяльності та особливостей її впливу на психіку дозволив по-іншому підійти до дослідження психічного. Воно стало розглядатися і як результат, і як процес.
Видатний вітчизняний психолог О.М. Леонтьєв пропонує наступні визначення діяльності: «Діяльність є молярна, що не адитивна одиниця життя тілесного, матеріального суб’єкта. У більш вузькому сенсі, тобто на психологічному рівні, це одиниця життя, опосередкованої психічним відображенням, реальна функція якого полягає в тому, що воно орієнтує суб’єкта в предметному світі. Іншими словами, діяльність – це не реакція і не сукупність реакцій, а система, що має будову, свої внутрішні переходи і перетворення, свій розвиток ». У яких би умовах і формах не протікала діяльність людини, яку б структуру вона не набувала, її не можна розглядати як вилучену із суспільних відносин, з життя суспільства. При всьому своєму своєрідності діяльність людини являє собою систему, включену в систему соціальних відносин. Поза цих відносин людська діяльність взагалі не існує.
При визначенні діяльності та характеристиці її основних властивостей особливе значення має розкриття співвідношення двох понять – «діяльність» і «активність». Під активністю звичайно розуміють практично будь-яку форму взаємодії суб’єкта з середовищем. У цьому значенні активність виступає родової категорією по відношенню до поняття «діяльність». Форми і прояви активності вкрай різноманітні і класифікуються за дуже багатьма підставами. Розрізняють поведінкову і діяльнісну активність, усвідомлювану і неусвідомлювану, адаптивну і дезадаптивних, ситуативну і Надситуативно, конструктивну і деструктивну та ін Термін «активність» може використовуватися також як по відношенню до особистості в цілому, так і її окремих підсистем і навіть функціональним органам (наприклад , аналізаторам). «Активність» як максимально узагальнена категорія, що описує всю сукупність форм взаємодії людини з середовищем, найбільш адекватно розкривається з позицій її рівневого розуміння. Згідно даному трактуванні, всі основні форми активності одночасно виступають і як її основні рівні, які в свою чергу утворюють певну ієрархію. Вищий рівень в ній – поведінкова, соціально-детермінована активність особистості; нижчий – активність локальних підсистем індивіда (аналізаторних, моторних, гомеостатических та ін.)
Таким чином, діяльність можна визначити як форму активного ставлення суб’єкта до дійсності, спрямовану на досягнення свідомо поставлених цілей і пов’язану із створенням суспільно значущих цінностей або освоєнням соціального досвіду (В.Д. Шадриков). Діяльність – не просто одна з форм відносини, це дуже специфічна форма ставлення, що має тільки їй властиві особливості.
Основну характеристику діяльності представляє її предметність. Поняття предмета міститься в самому понятті діяльності. Вираз «безпредметна діяльність» позбавлене всякого сенсу – діяльність не може бути безпредметною, вона може лише здаватися такою. Предмет діяльності виступає двояко: первинно – у своєму незалежному існуванні, як підкоряє собі і перетворює діяльність суб’єкта, вторинно – як образ предмета, продукт психічного відображення його властивостей, яке здійснюється в результаті діяльності суб’єкта і інакше здійснитися не може.
Другий специфічною особливістю діяльності є те, що вона регулюється не потребами людини як такими, а усвідомлюваною метою як ідеальним образом майбутнього результату (прагненням виготовити небудь продукт, отримати знання і т. д.). Мета виступає так званим системоутворюючим фактором діяльності, тобто головним критерієм визначення її змісту, структури і динаміки. У цьому полягає найважливіша відмінність діяльності від інших форм активності людини (імпульсивної, мимовільної активності). Те, чому людина діє певним чином, не збігається з тим, для чого він діє. Виникає найважливіший діяльнісний феномен – явище розбіжності потреб, мотивів людини з безпосередніми цілями його діяльності.
Третє специфічна властивість діяльності полягає в її соціальній обумовленості. Людина знаходить в суспільстві не просто зовнішні умови, до яких він повинен пристосовувати свою діяльність, – суспільні умови самі несуть в собі мотиви і цілі його діяльності, її засоби і способи. По суті, суспільство виробляє діяльність утворюють його індивідів. Однак це не означає, що діяльність лише персоніфікує ставлення суспільства і його культуру. Дані поняття зв’язуються між собою складними трансформаціями і переходами, і пряме зведення одного до іншого неможливо.
І нарешті, четверта особливість діяльності полягає в її системності. Діяльність постає не простою сумою своїх компонентів, а їх організованою цілісністю. Важливо відзначити, що у діяльності як цілісності є такі властивості, яких немає ні у її окремих компонентів, ні у їх простої суми.
Системність організації діяльності обумовлює існування двох основних планів її психологічного аналізу – зовнішнього (предметно-дієвого) і внутрішнього (власне психологічного).
Головне, що відрізняє одну діяльність від іншої – це її предмет. Саме предмет діяльності надає їй певну спрямованість. За запропонованою А.Н. Леонтьєвим термінології, предмет діяльності є її дійсний мотив. Він може бути речовим і ідеальним, даними в сприйнятті і існуючим тільки в уяві, в думки, – головне, що він завжди відповідає тій чи іншої потреби і є обов’язковою умовою діяльності. Діяльності без мотиву не буває: «невмотивована» діяльність – це не діяльність, позбавлена ??мотиву, а діяльність з суб’єктивно і об’єктивно прихованим мотивом.
Основними «складовими» діяльності виступають здійснюють її дії. Дією називається процес, підлеглий уявленню про те результаті, який повинен бути досягнутий, тобто процес, підлеглий свідомої мети. Подібно до того, як поняття мотиву співвідноситься з поняттям діяльності, поняття мети співвідноситься з поняттям дії.
Виділення цілей і формування підпорядкованих їм дій призводить до того, що відбувається як би розщеплення перш злитих між собою в мотиві функцій. Функція спонукання повністю зберігається за мотивом. Функція напрямку представляється інакше: дії, що здійснюють діяльність, побуждаются її мотивом, але є спрямованими на ціль.
Виділення цілеспрямованих дій як складових зміст конкретних діяльностей обумовлює постановку питання про зв’язують їх внутрішніх відносинах. Як було зазначено раніше, діяльність не є адитивним процесом. Людська діяльність не існує інакше як у формі дії або ланцюга дій. Якщо з неї подумки виключити здійснюють її дії, то від діяльності нічого не залишиться. Цю думку можна виразити інакше: будь-який конкретний процес – зовнішній чи внутрішній – з боку відносини до мотиву виступає як діяльності людини, а з боку відношення до мети – в якості дії або сукупності дій. Водночас діяльність і дія являють собою справжні і що не збігаються між собою реальності. Дія відносно самостійно: воно може здійснювати різні діяльності і переходити з однієї діяльності в іншу.
Принципове значення має те, що цілі не винаходяться, не ставляться суб’єктом довільно – вони даються в об’єктивних обставинах, – однак виділення та усвідомлення цілей являє собою не автоматично відбувається і не одномоментний акт, а відносно тривалий процес апробування цілей дією.
Важлива сторона процесу цілеутворення полягає також у конкретизації мети, тобто у виділенні умов її досягнення. Крім свого интенционального аспекту (що має бути досягнуто?) Дію має і свій операційний аспект (як, яким способом це може бути досягнуто?), Який визначається не самої по собі метою, а об’єктивно-предметними умовами її досягнення. Іншими словами, здійснюване дію відповідає завданню; завдання – це мета, дана в певних умовах. Тому дія має особливу «образ» – способи, якими воно здійснюється. Способи здійснення дії А.Н. Леонтьєв назвав операціями.
Терміни «дія» і «операція» часто ототожнюються. Проте в контексті психологічного аналізу діяльності їх чітке розрізнення абсолютно необхідно. Дії співвідносні цілям, операції – умовам. Якщо мета залишається незмінною, а умови, в яких вона дається, зазнають змін, то змінюється саме операційний склад дії.
Таким чином, в загальному потоці діяльності, який утворює людське життя в її вищих, опосередкованих психічним відображенням проявах, аналіз виділяє окремі діяльності, співвідносні з пробуждающими їх мотивами; дії, що підкоряються свідомим цілям, і операції, безпосередньо залежні від умов досягнення конкретної мети.
Ці «одиниці» людської діяльності і утворюють її макроструктуру. Діяльність являє собою процес, який характеризується постійно відбуваються трансформаціями. Діяльність може втратити мотив, який викликав її до життя (тоді вона перетвориться на дію, що реалізує, може бути, зовсім інше ставлення до світу, іншу діяльність), дія може придбати самостійну спонукальну силу і стати особливою діяльністю, нарешті, дія може трансформуватися в спосіб досягнення цілі, в операцію, здатну реалізувати різні дії.
Рухливість окремих «утворюють» системи діяльності виражається ще й у тому, що кожна з них може ставати більш дробової або, навпаки, включати в себе одиниці, перш відносно самостійні. Так, в ході досягнення спільної мети може відбуватися виділення проміжних цілей, в результаті чого цілісну дію дробиться на ряд окремих послідовних дій, – це особливо характерно при здійсненні дії в умовах, що утрудняють його виконання за допомогою вже сформованих операцій. Протилежний процес має місце в тому випадку, коли об’єктивно досягаються проміжні результати зливаються між собою і перестають усвідомлюватися суб’єктом.
Виділення в діяльності утворюють її «одиниць» має першорядне значення для вирішення проблеми єднання зовнішніх і внутрішніх за своєю формою процесів діяльності. Є окремі діяльності, всі ланки яких є внутрішніми, наприклад пізнавальна діяльність. Зустрічаються випадки, коли внутрішня діяльність, що відповідає пізнавальному мотиву, реалізується зовнішніми по своїй формі процесами – це можуть бути або зовнішні дії, або зовнішні рухові операції. Те ж відноситься і до зовнішньої діяльності: деякі з здійснюють зовнішню діяльність дій та операцій можуть мати форму внутрішніх, розумових процесів. Спільність макроструктури зовнішньої, практичної, і внутрішньої, теоретичної, діяльності дозволяє здійснювати її первинний аналіз, абстрагуючись від форми, в якій вона протікає. Виділення в діяльності дій і операцій не вичерпує її аналізу. За діяльністю і регулюючими її психічними образами відкривається грандіозна фізіологічна робота мозку.

ПОДІЛИТИСЯ: