Жанри ідей

Сьогодні на книжковому ринку з’явилося безліч раніше недоступних нам творів. Коловорот думок, давніх і сучасних, здатний кого завгодно збити з пантелику. Треба, мабуть, подумати і про те, наскільки різні жанри, в яких виявляється людське одкровення. Наукова констатація – одне, філософське припущення – зовсім інше. Їх можна зіштовхувати, але слід і розрізняти …
У сучасній публіцистиці, як і в теоретичній літературі, оцінка тих чи інших думок здійснюється без урахування їх жанру. Філософську ідею тлумачать, припустимо, як природно-науковий концепт. Містичне провозвестіе обговорюють з позиції здорового глузду. Психологічну методику сприймають як філософське осяяння. У підсумку стираються специфіка і спрямованість філософського міркування.
Релігія обслуговує запити духу. Людина звертає свій погляд до Бога, коли відчуває страшні муки самотності, страх перед смертю, напруга духовного життя. Містика приваблює можливостями глибинного, загостреного богоспілкування. Вона дає надію на чудо. Наука демонструє незаперечні успіхи пізнає розуму. Будучи опорою цивілізації, вона не тільки роз’яснює одухотворяє нас істини, а й сприяє облаштуванню людей, продовженню їхнього життя.
Філософія ж, навпаки, нерідко відбирає у людини останнім розраду. Вона покликана розкрити трагізм буття. Вона вибиває індивіда з життєвої колії, безжально пропонуючи йому жорстокі констатації. Їй по самому своєму призначенню доводиться руйнувати облаштованість, зіштовхувати людини з драматизмом життя, хоча само собою зрозуміло, що така «жорстокість» безпосередньо від філософії не виходить.
Може бути, відмовитися від цієї примхи? Скільки разів освічені уми радили вчинити саме так. Навіщо туманне сповіщення, коли наука розгортає свій нескінченний потенціал? До чого чуйність до абстракції при наявності богослов’я? Який сенс у накопиченні мудрості, в якій немає нічого збагненного, безповоротного? Філософію критикують з різних сторін і весь час намагаються виштовхати її з культури. Чи багато, мовляв, пуття від цієї неробства?
Існує безліч визначень людини. Він і «розумна істота», і «творець символів» і «політична тварина». Можна вказати, мабуть, ще на одну рису, без якої людина не був би самим собою. Він, як би не старався, не може не філософствувати. Така його антропологічна природа, якщо завгодно, якась дивина. Він намагається вирішити питання, які начебто не мають значення для нього особисто. Звідки взявся світ? Куди рухається історія? Чим викликані проблиски людської свідомості?

...
ПОДІЛИТИСЯ: