Вольова регуляція діяльності

У повсякденному житті зазвичай не буває труднощів у визначенні явищ, які відносяться до проявів волі. До вольовим відносять всі дії і вчинки, які відбуваються не по внутрішньому бажанню, а з потреби, а також ті дії, які пов’язані з подоланням різних життєвих труднощів і перешкод. Крім того, є цілий ряд властивостей особистості, які традиційно позначаються як вольові: наполегливість, витримка, цілеспрямованість, терпіння та ін
У науковій психології подібної ясності немає, поняття волі є одним з найбільш складних у психологічній науці. Більш того, проблема волі часто зовсім заперечується – замість неї обговорюється регуляція поведінки у зв’язку з потребами, мотивами, бажаннями і цілями людини. У рамках мотиваційного підходу воля розглядається як здатність до ініціації дії або посилення спонукання до дії при його дефіциті внаслідок зовнішніх і (або) внутрішніх перешкод, відсутність актуально переживається бажання до дії або за наявності конкуруючих з виконуваним дією мотивів.
Воля трактується дослідниками і як самостійний психічний процес, і як аспект більшості інших психічних процесів і явищ, і як унікальна здатність особистості довільно контролювати свою поведінку. Складність наукового осмислення волі пояснюється тим, що вона тісно пов’язана з гранично складним психологічним явищем – свідомістю – і виступає одним з його найважливіших атрибутів. Будучи тісно пов’язаним також і з мотиваційною сферою особистості, воля являє собою особливу довільну форму активності людини.
У найзагальнішому вигляді поняття волі може бути визначене як свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, пов’язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод.
Вольові процеси забезпечують виконання двох взаємопов’язаних функцій: спонукальної і гальмівної. Перша – спонукальна – безпосередньо пов’язана з мотиваційними чинниками і полягає в ініціюванні тієї або іншої дії, діяльності з подолання об’єктивних і суб’єктивних перешкод. Воля являє собою особливу форму активності людини. На відміну від реактивності, коли дія виникає у відповідь на зовнішню ситуацію (людини окликнули – він обертається), вольова активність породжує дію виходячи з внутрішнього стану суб’єкта, його бажань і цілей.
Поведінка, що було сукупність реактивно-імпульсивних відповідей на стимули навколишнього середовища, в психології називають польовим. Польове поведінку можна спостерігати у дітей раннього віку, а також при деяких порушеннях психічної діяльності дорослих. На відміну від ненавмисного польового поведінки власна активність особистості довільна і цілеспрямована. Вона Надситуативно, тобто виходить за межі заданого наявною ситуацією, пов’язана з постановкою цілей, надмірних по відношенню до вихідної завданню.
Друга функція вольових процесів – гальмівна – полягає в стримуванні мотивів і бажань, несогласующихся з головними цілями діяльності, ідеалами, цінностями, поглядами, світоглядом особистості. У своїй єдності гальмівна і спонукальна функції волі забезпечують подолання труднощів на шляху до досягнення мети, тобто забезпечують вольову регуляцію поведінки людини.
Вольові дії реалізуються у вольових актах, що мають певну структуру і зміст. Вольові акти можуть бути простими і складними. У простому вольовому акті спонукання до дії переходить в саму дію майже автоматично. У складному вольовому акті дії передують облік його наслідків, усвідомлення мотивів, прийняття рішення, намір його здійснити, складання плану здійснення. Таким чином, структуру складного вольового акту утворюють наступні основні етапи: 1) виникнення мотивів діяльності; 2) боротьба мотивів; 3) рішення про дію; 4) виконання прийнятого рішення. Нерідко 1-й, 2-й і 3-й етапи об’єднують, називаючи цю частину вольової дії підготовчим ланкою, 4-й етап є при цьому виконавчою ланкою.
Мотивування є актуалізація спонукання з усвідомленням і постановкою мети, на досягнення якої спрямовується дану дію. Метою при цьому є бажаний або передбачуваний результат дії, спрямованого на предмет, за допомогою якого людина має намір задовольнити ту чи іншу потребу.
Ситуація боротьби мотивів як конкретних спонукачів дії (одне бажання протиставляється іншому, стикається з ним) може вимагати від людини оволодіння своєю поведінкою, змушує докласти відповідних зусиль для її осмислювання. Боротьба мотивів тим сильніше, чим більш вагомі протиборчі мотиви, чим більш рівними за своєю силою та значущості вони є для людини.
Можливі шляхи та засоби досягнення мети співвідносяться з наявною у людини системою цінностей, що включає переконання, почуття, норми поведінки, провідні потреби. Етап боротьби мотивів і вибору шляхів досягнення мети є центральним у складному вольовому акті. Оцінивши ситуацію, зваживши різні мотиви та можливі наслідки своїх дій, людина приймає рішення. При цьому він ставить перед собою конкретне завдання і складає план дії. Цей етап характеризується спадом внутрішньої напруги, яке супроводжувало боротьбу мотивів. Вольова дія закінчується виконанням прийнятого рішення.
Етап здійснення прийнятого рішення, однак, не звільняє людину від необхідності докладати вольові зусилля, і часом не менш значні, ніж при виборі мети дії або способів його виконання, оскільки практичне здійснення наміченої мети також пов’язане з подоланням перешкод. Тривалість кожного з етапів у різних випадках різна, і чітких переходів між ними не існує.
У більшості випадків прийняття рішення і вольова поведінка загалом пов’язані з великим внутрішнім напруженням, іноді купують стресовий характер. Наявність вольового зусилля, що переживається суб’єктом, є дуже характерною особливістю вольового акту.
Слід зазначити, що поняття «вольова регуляція діяльності та поведінки» використовується в психології в двох основних значеннях. У першому (широкому) значенні даним поняттям, по суті, охоплюється довільна регуляція в цілому. У цьому випадку під ним розуміється вищий, тобто довільно контрольований, усвідомлюваний рівень регуляції поведінки та діяльності. У другому (вузькому) значенні вольова регуляція діяльності та поведінки обмежується специфічними формами організації та регуляції поведінки і діяльності в складних, часто критичних умовах.
У вольових діях особистість і її психічні процеси проявляються, формуються і розвиваються. У зв’язку з цим виділяють ще одну функцію волі – генетичну. Вона сприяє підвищенню рівня осознаваемости і організованості інших психічних процесів, а також формуванню так званих вольових властивостей особистості: самостійності, рішучості, наполегливості, самовладання, цілеспрямованості та ін

ПОДІЛИТИСЯ:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Дивіться також:
Ефект плацебо