Виникнення психіки в процесі еволюції

Для того щоб зрозуміти природу психічного, необхідно відповісти на питання про те, коли і чому в ході еволюції виникла психіка, як вона розвивалася і ускладнювалася. Процес виникнення і зміни психіки як продукту еволюції називається філогенезом. Напрямок, який можна позначити як антропопсихизм, виходить з того, що психіка є тільки у людини, і пов’язує її виникнення з появою людини.
Теорія Біопсіхізм наділяє психікою всю живу матерію та відповідно з цим відносить час її появи до періоду зародження життя. У вченні про загальної одухотвореності природи – Панпсіхізм – висувається теза про наявність душі не тільки у живої природи, а й у неживої, наприклад у каменів; виникнення психіки віддаляється при цьому в ще більш далеке минуле.
Існує також такий спосіб вирішення проблеми виникнення психіки, при якому вона визнається властивою не всякій матерії взагалі і не всякій живої матерії, але тільки організмам, які мають нервову систему. Ця концепція отримала назву Нейропсіхізм.
У всіх перерахованих теоріях психіка приписується якомусь суті не тому, що воно виявляє певні властивості поведінки, а просто тому, що воно належить до певного класу об’єктів. Таким чином, жодна з вищенаведених точок зору не дає нам чіткого уявлення про об’єктивне, але внутрішньому (вихідному з сутності самої психіки) критерії психічного – дані критерії є зовнішніми стосовно формі існування організму.
Принципово інший погляд на проблему виникнення психіки міститься в працях А.Н. Леонтьєва. Гіпотеза цього вченого отримала найбільший розвиток і визнання. Як об’єктивного критерію психіки він запропонував розглядати здатність живих організмів реагувати на біологічно нейтральні впливу. Біологічно нейтральні (абіотичні) впливу – це ті види енергії або властивості предметів, які не беруть участь безпосередньо в обміні речовин. Самі по собі ці впливи не шкідливі і не корисні, проте вони знаходяться в об’єктивно стійкого зв’язку з біологічно значущими об’єктами і, отже, можуть сигналізувати організму про їх наявність. Якщо живий організм здобуває здатність відображати біологічно нейтральні властивості і встановлювати їх зв’язок з біологічно істотними властивостями, то можливості його виживання виявляються незрівнянно більш широкими. Властива всієї живої матерії здатність відбивати життєво значущі впливи середовища, відповідна допсіхіческому рівню розвитку, називається простою подразливістю. Існування живих організмів у усложняющейся і мінливому середовищі призводить до подальшого ускладнення відображення навколишньої дійсності і виникнення більш складної форми подразливості – чутливості. Чутливість являє собою здатність деяких живих організмів відображати біологічно нейтральні подразники, що володіють сигнальним значенням, тобто об’єктивно пов’язані з біотичними властивостями.
Виникнення чутливості як вищої форми подразливості і є, з точки зору А.Н. Леонтьєва, вихідним моментом розвитку психіки, що забезпечує більш ефективне пристосування до середовища. Найпростіші живі організми існували в гомогенному розчині живильних речовин, з якими вони були в безпосередньому контакті. Для забезпечення життя їм було достатньо простий подразливості. Вирішальною умовою для виникнення чутливості з’явився перехід від життя в однорідному середовищі до життя в більш складному середовищі дискретних предметів, перехід від неоформлених джерел життя до речове-оформленим.
Розвиток психіки у тваринному світі тісно пов’язане з еволюцією нервової системи від її найбільш древньої складової – сетевидной нервової системи – до найскладнішого рівню розвитку нервової системи – мозку. Нервова система зумовила функціонування організму як єдиного цілого.
Важливу роль у розвитку психіки грало також зміна характеру взаємовідносини живих організмів з навколишнім середовищем. Допсіхіческіе процеси життєдіяльності зводилися до засвоєння поживних речовин, виділенню, росту, розмноження і т. д. Відображення біологічно нейтральних властивостей виявилося нерозривно пов’язаним з якісно інший активністю живих істот – поведінкою. Сенс нової форми активності полягав у тому, щоб забезпечувати біологічний результат там, де умови не дозволяли йому реалізовуватися безпосередньо, відразу.
Таким чином, психічний розвиток живих організмів визначалося ускладненням нервової системи, зміною середовища існування і виникненням поведінкової активності.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Самомотивація