Види і форми мислення. Основні розумові операції

Опис різних видів і типів мислення будується на передумові, що немає мислення взагалі: мислення неоднорідне і підлягає деталізації. Різні види мислення поділяються за своїм функціональним призначенням, розвитком, будовою, використовуваними засобами, пізнавальними можливостями.

У психології найбільш поширеною є наступна класифікація видів мислення:

  • наочно-дієве;
  • наочно-образне;
  • словесно-логічне.

Дана класифікація будується на генетичному принципі і відображає три послідовних рівня розвитку мислення. Кожен з названих видів мислення визначається двома критеріями. Один з них (перша частина назв) – це та конкретна форма, в якій необхідно пред’явити суб’єкту пізнаваний об’єкт або ситуацію для того, щоб ними можна було успішно оперувати:

  • об’єкт як такий у своїй матеріальності і конкретності;
  • об’єкт, зображений на малюнку, схемі, кресленні;
  • об’єкт, описаний в тій чи іншій знаковій системі.

Інший критерій (друга частина назв) – це основні способи, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ:

  • через практичну дію з об’єктом;
  • за допомогою оперування образними уявленнями;
  • на основі логічних понять і інших знакових утворень.

Основна характеристика наочно-дієвого мислення визначається можливістю спостерігати реальні об’єкти і пізнавати відносини між ними в реальному перетворенні ситуації. Практичні пізнавальні предметні дії є основою всіх пізніших форм мислення.
При наочно-образному мисленні ситуація перетвориться в плані образу або уявлення. Суб’єкт оперує наочними зображеннями об’єктів через їх образні уявлення. При цьому образ предмета дозволяє об’єднати набір різнорідних практичних операцій в цілісну картину. Оволодіння наочно-образними уявленнями розширює сферу дії практичного мислення.

На рівні словесно-логічного мислення суб’єкт може, оперуючи логічними поняттями, пізнавати суттєві закономірності і неспостережувані взаємозв’язки досліджуваної реальності. Розвиток словесно-логічного мислення перебудовує і впорядковує світ образних уявлень і практичних дій.

Описані види мислення утворюють етапи розвитку мислення у філогенезі і онтогенезі. Вони співіснують у дорослої людини і функціонують при вирішенні різних завдань. Тому їх не можна оцінювати з точки зору більшої або меншої цінності. Словесно-логічне мислення не може бути «ідеалом» мислення взагалі, кінцевою точкою інтелектуального розвитку.

Залежно від того, які кошти використовуються для вирішення завдань, прийнято виділяти наочне і вербальне мислення. Встановлено, що для повноцінної розумової роботи одним людям необхідно бачити або представляти предмети, іншим – оперувати словами, тобто абстрактними знаковими структурами. Деякі психологи вважають, що наочний і вербальний типи мислення є «антагоністами»: носіям першого важкодоступні навіть прості завдання, представлені в знаковій формі; носіям другого нелегко даються завдання, що вимагають оперування наочними образами.

Щодо типу розв’язуваних завдань мислення може бути теоретичним і практичним. Теоретичне мислення спрямоване на пізнання законів і правил, практичне – на розробку засобів реального перетворення навколишнього світу. Вітчизняний психолог Б. М. Теплов у своїй роботі «Розум полководця» писав:

«Робота практичного розуму безпосередньо вплетена в практичну діяльність і піддається безперервному випробуванню практикою».

Важливою особливістю практичного мислення є те, що воно розгортається в умовах жорсткого дефіциту часу і актуального ризику. У практичних ситуаціях дуже обмежені можливості для перевірки гіпотез. Все це робить практичне мислення в певному відношенні більш складним, ніж мислення теоретичне. С. Л. Рубінштейн розглядав практичне мислення як передумову і вихідну форму теоретичного мислення.
За ступенем рефлексії поділяють інтуїтивне і аналітичне мислення.

Зазвичай використовують три критерії для їх розрізнення:

  • тимчасовий;
  • структурний;
  • рівень усвідомленості.

Аналітичне мислення розгорнене в часі, має чітко виражені етапи, представлене у свідомості самої мислячої людини. Інтуїтивне мислення характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, є мінімально усвідомленим. При інтуїтивному вирішенні завдання відповідь з’являється миттєво у вигляді «ясного бачення» проблемної ситуації. У психології такий шлях вирішення називається інсайт – осяяння, раптове розуміння. Розвинене мислення являє собою складну єдність інтуїтивних і логічних компонентів, тісно пов’язаних між собою.
Мислення виникає і протікає у вигляді особливих операцій, за допомогою яких здійснюється проникнення в глиб тієї чи іншої проблемної ситуації, розглядаються складові її елементи, знаходиться рішення. Основними розумовими операціями, необхідними в кожній розумової діяльності, є аналіз і синтез. Аналіз – розумова операція розчленування складного об’єкта на складові його частини. Синтез – розумова операція, що дозволяє переходити від частини до цілого. Будучи протилежними один одному операціями, аналіз і синтез в той же час нерозривно пов’язані між собою. Всяка розумова діяльність є аналітико-синтетичною.

Уявне виділення окремих частин або властивостей предметів дає можливість порівнювати їх один з одним. Порівняння – розумова операція, заснована на встановленні подібності та відмінності між об’єктами. Воно дозволяє виявляти в предметах подібні, однакові або загальні властивості і ознаки.

Ці подібні ознаки потім абстрагуються (виділяються, відокремлюються) з сукупності інших властивостей і позначаються словом. Абстракція – розумова операція, заснована на виділенні істотних властивостей і зв’язків предмета і відверненні від несуттєвих.

Узагальнення – уявне об’єднання предметів і явищ за їх загальним і суттєвим ознаками. Необхідна передумова узагальнення – порівняння предметів один з одним. Узагальнення може спиратися на різні ознаки подібних предметів. Але найважливіше значення має узагальнення, засноване на виділенні ознак, не тільки загальних, але й суттєвих для даних предметів. Саме воно веде до утворення понять, до відкриття законів, до пізнання закономірних зв’язків і відносин. Абстракція і узагальнення тісно пов’язані один з одним. Людина не могла б узагальнювати, якби не відволікалася від відмінностей в тому, що вона узагальнює.

Виділення загальних властивостей різних рівнів дозволяє людині встановити родовидові відносини в різноманітті предметів і явищ, систематизувати їх і тим самим побудувати певну класифікацію. Систематизація, або класифікація, предметів і явищ є уявним розподілом їх по групах залежно від подібностей і відмінностей.

Основними логічними формами мислення є поняття, судження і умовиводи. Поняття – форма мислення, яка відображає істотні властивості, зв’язки і відносини предметів і явищ, виражена словом або групою слів. Поняття формуються в процесі історичного розвитку людства. Оволодіти поняттям – значить оволодіти всією сукупністю знань про предмети, до яких відноситься дане поняття. Поняття утворюють більш складні форми мислення: судження і умовисновки.

Судження – форма мислення, яка відображає зв’язки між предметами і явищами. У судженнях затверджуються або заперечуються відносини між явищами і предметами, між тими чи іншими їх ознаками і властивостями. Наприклад, «Земля обертається навколо Сонця».

Судження бувають загальними, приватними і одиничними. У загальних судженнях що-небудь стверджується щодо всіх предметів даної групи, даного класу («Всі річки течуть»). У приватних судженнях твердження або заперечення відноситься вже не до всіх, а лише до деяких об’єктів («Деякі студенти – відмінники»). У поодиноких судженнях – тільки до одного («Цей учень погано вивчив урок»). Стверджувати або заперечувати що-небудь можна з різним ступенем впевненості. Важливо, щоб впевненість у правильності судження була обґрунтована об’єктивними даними. Значною мірою легкість, з якою виникає впевненість у судженнях, обумовлена індивідуальними особливостями особистості.

До суджень приходять як безпосередньо, коли в них констатується те, що спостерігається, так і опосередковано – через умовисновок. Умовисновок – форма мислення, за якої на основі кількох суджень робиться певний висновок. Вихідні судження, з яких виводиться, витягується інше судження, називаються посилками умовисновків. Перше судження, загальна, або велика, посилка: «Всі сланці горючі”. Друге судження, приватна, або менша, посилка: «Дана речовина є сланцем». Умовисновок: «Дана речовина пальне».
Найпростішою і типовою формою виведення на основі приватної і спільної посилок є силогізм. Розрізняють два основних види умовисновків: індуктивні і дедуктивні. Індукція – логічний висновок у процесі мислення від часткового до загального. Дедукція – логічний висновок у процесі мислення від загального до приватного. Два ці види умовисновків тісно пов’язані один з одним, складні процеси міркувань завжди представляють собою цілий ланцюг умовисновків, в якому використовуються і переплітаються обидва види. Крім того, виділяють умовисновки за аналогією, чи умовисновки від одних приватних випадків до інших окремих випадків. Ці висновки засновані на схожості тих чи інших випадків у будь-якому відношенні.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Перший повільний танець