Людина як суб’єкт дії не тільки споглядає і пізнає, а й змінює світ, перетворює природу, створює предмети, яких у неї немає. Людина не могла б здійснювати всього цього, якби він не уявляв собі результату своїх дій. Щоб перетворювати світ на практиці, треба вміти перетворювати його мислення, в поданні.
Психічний процес, що полягає у створенні нових образів (подань) шляхом переробки матеріалу сприйняття і уявлень, отриманих в попередньому досвіді, називається уявою. Уява властива тільки людині. У поданні очікуваного результату за допомогою фантазії полягає докорінна відмінність людської праці від інстинктивної поведінки тварин.
Уява знаходиться в тісному зв’язку з усіма сторонами життєдіяльності людини. Воно нерозривно пов’язане з пам’яттю, спираючись на її процеси, переробляючи і перетворюючи те, що зберігає пам’ять. Уява активно включається в сприйняття, збагачуючи сприймаються образи. Так, сприйняття творів живопису стає більш змістовним, емоційним, коли в ньому бере участь уяву. Тісні зв’язки існують між уявою і мисленням. Це особливо яскраво проявляється в ситуації невизначеності й недостатності умов для вирішення тієї чи іншої задачі. І мислення, і уява виникають в проблемній ситуації, мотивуються потребою особистості, грунтуються на випереджальному відображенні. Але випереджаюче відображення дійсності, здійснюване в процесі уяви, відбувається у вигляді яскравих уявлень, в той час як випереджаюче відображення в процесах мислення здійснюється шляхом оперування поняттями, що дозволяють узагальнено і опосередковано пізнавати навколишнє.
Уява відіграє дуже важливу роль в житті і діяльності людини. Серед безлічі його функцій найбільш значущими є наступні:
1) цілепокладання і планування. Майбутній результат і можливості його досягнення спочатку створюються в уяві суб’єкта;
2) пізнавальна. Уява здійснює уявний відхід за межі безпосередньо сприйманого, конструює поняття про предмет ще до того, як складеться саме це поняття;
3) приспособительная. У психіці дитини виникає конфлікт між надлишком зовнішньої інформації та браком коштів, необхідних для розуміння і пояснення навколишнього. У цих умовах дитячий мозок неодмінно повинен протиставити обрушується на нього зовнішньому потоку інформації засіб, яке дозволило б перекомбініровать вихідний матеріал і таким чином збільшити обсяг сприйманого, наприклад, казки і міфи;
4) психотерапевтична. Чому діти розповідають «страшилки»? Це своєрідний захист від страхів, які з’являються у дітей на певному етапі розвитку.
За ступенем активності і усвідомленості людиною створення ним нових образів уява може бути мимовільним (пасивним) і довільним (активним). При мимовільному нові образи виникають під впливом малоосознанних або неусвідомлених потреб, потягів і установок. Така уява працює, як правило, тоді, коли людина спить, перебуває в дрімотному стані, в мріях і т. д.
Довільна уява являє собою процес навмисного побудови образів у зв’язку з свідомо поставленою метою в тій чи іншій діяльності. Для такого виду уяви характерно усвідомлення не тільки цілі, але і мотивів діяльності, розуміння того, заради чого продукуються нові образи. Довільна уява виникає в ранньому віці і найбільший розвиток одержує у дитячих іграх.
За ступенем унікальності уяву поділяють на що відтворює (репродуктивне) та творче. Відтворює уяву характеризується тим, що в його процесі створюються суб’єктивно нові образи, тобто образи, нові для даного індивіда, які об’єктивно вже існують в певних предметах культури. Відтворення образу може відбуватися на основі словесного опису, сприйняття зображень у вигляді картин, схем і т. д. Відтворює уяву відіграє важливу роль в житті людини. Воно дозволяє людям обмінюватися досвідом і допомагає кожній людині опанувати досягненнями інших людей.
Творча уява є самостійним створенням нових образів, які реалізуються в оригінальних продуктах діяльності. Це продукування оригінального образу без опори на готове або умовне опис. Названий вид уяви відіграє важливу роль у всіх видах творчої діяльності.
Особливою формою уяви є мрія. Вона завжди спрямована в прийдешнє. Мрія дозволяє людині намічати майбутнє і організовувати поведінка для його здійснення. Образи, які людина створює у своїх мріях, відрізняються яскравим, живим, конкретним характером та емоційною насиченістю, привабливістю для суб’єкта. Однак мрії корисні лише тоді, коли вони пов’язують бажане майбутнє з сьогоденням. Якщо такого зв’язку немає, то з стимулу дії мрія може перетворитися в марення, нереальну мрію. Необхідним елементом наукової і художньої творчості представляється фантазія. У фантазії конструюються нові образи, часто далекі від реальних образів. Фантастичні образи служать тому, щоб знайти образне пояснення незрозумілим явищам і заповнити інформаційний дефіцит. Часто в психології терміни «уява» і «фантазія» ототожнюються.
Для створення нових і перетворення вже існуючих образів в уяві використовується ряд прийомів. До них належить передусім комбінування – поєднання окремих елементів різних образів предметів у нових більш-менш незвичайних комбінаціях. Окремим випадком комбінування є аглютинація – створення нових образів на основі «склеювання» уявлень, у повсякденному житті непоєднуваних. На основі аглютинації були створені міфологічні образи кентавра, Мінотавра, Пегаса, казковий образ русалки та ін Аглютинації зустрічаються не тільки в мистецтві, але і в техніці (тролейбус, аеросани, танк-амфібія).
Іншим прийомом уяви є акцентування – підкреслення тих чи інших рис. Це здійснюється на основі виділення, абстрагування і перетворення істотних особливостей предмета чи явища. Прийом акцентування виражається, наприклад, у виділенні будь-яких рис в шаржах або карикатурах.
Один із прийомів створення фантастичних образів називається гиперболизацией. Він полягає в збільшенні або зменшенні предметів, явищ або образів. За допомогою цього прийому створені казкові і міфологічні велетні і гноми. Гіперболізація може полягати не тільки в збільшенні або зменшенні розмірів і пропорцій, але й у зміні кількості частин предмета або способу, наприклад, у створенні образів багаторуких богинь, одноокого циклопа, дракона з трьома головами.
Ступінь легкості або труднощі уявного перетворення предметів, дій, явищ у великій мірі характеризує ставлення особистості до світу. Деякі люди скуті ситуацією і підпорядковані реальності настільки, що уявне перетворення навколишньої дійсності для них утруднене і навіть неможливо. Для інших людей, навпаки, всяка реальна ситуація виступає як вихідний пункт і матеріал для перетворюючої діяльності.