Свідомість як вища форма психічного відображення

Фундаментальною характеристикою людського буття є його усвідомленість. Свідомість становить невід’ємний атрибут людського існування. Проблема змісту, механізмів і структури людської свідомості до сьогоднішнього дня залишається однією з принципово важливих і найбільш складних. Це пов’язано, зокрема, з тим, що свідомість виступає об’єктом дослідження багатьох наук, причому коло таких наук все більш і більш розширюється. Дослідженням свідомості займаються філософи, антропологи, соціологи, психологи, педагоги, фізіологи та інші представники природничих і гуманітарних наук, кожна з яких вивчає певні явища свідомості. Ці явища досить далекі один від одного і не співвідносяться з свідомістю як з цілим.
У філософії проблема свідомості висвітлюється у зв’язку з співвідношенням ідеального і матеріального (свідомість і буття), з точки зору походження (властивість високоорганізованої матерії), з позиції відображення (відображення об’єктивного світу). У більш вузькому значенні свідомість розуміється як людське відображення буття, утілюване в соціально виражених формах ідеального. Поява свідомості зв’язується у філософській науці з виникненням праці та впливом на природу в ході колективної трудової діяльності, породившим усвідомлення властивостей і закономірних зв’язків явищ, яке закріплювалося в мові, сформованому в процесі спілкування. У праці і реальному спілкуванні бачиться також основа для виникнення самосвідомості – усвідомлення власного ставлення до навколишнього природного і соціального середовища, розуміння свого місця в системі соціальних відносин. Специфіка людського відображення буття визначається насамперед тим, що свідомість не тільки відображає об’єктивний світ, а й творить його.
У психології свідомість розглядається як найвища форма відображення реальної дійсності, цілеспрямовано регулююча діяльність людини і зв’язана з мовою. Розвинуте свідомість індивіда характеризується складною, багатовимірної психологічної структурою. А.Н. Леонтьєв виділяв у структурі людської свідомості три основних складових: чуттєву тканину образу, значення і особистісний смисл.
Чуттєва тканина образу являє собою чуттєвий склад конкретних образів реальності, актуально сприймається або спливаючій в пам’яті, относимой до майбутнього або тільки уявної. Ці образи відрізняються за своєю модальності, чуттєвого тону, ступеня ясності, стійкості і т. д. Особлива функція чуттєвих образів свідомості полягає в тому, що вони надають реальність свідомої картині світу, що відкривається суб’єкту, іншими словами, світ виступає для суб’єкта як існуючий не в свідомості, а поза його свідомості – як об’єктивне «поле» і об’єкт діяльності. Чуттєві образи представляють загальну форму психічного відображення, породжуваного предметною діяльністю суб’єкта.
Значення є найважливіші складові людської свідомості. Носієм значень є суспільно-вироблений мова, яка виступає як ідеальна форма існування предметного світу, його властивостей, зв’язків і відносин. Дитина засвоює значення в дитинстві в ході спільної діяльності з дорослими. Суспільно-вироблені значення стають надбанням індивідуальної свідомості і дозволяють людині будувати на його основі власний досвід.
Особистісний сенс створює упередженість людської свідомості. Він вказує на те, що індивідуальна свідомість несвідомих до безособовому знанню. Сенс – це функціонування значень в процесах діяльності і свідомості конкретних людей. Сенс пов’язує значення з реальністю життя людини, з його мотивами і цінностями.
Чуттєва тканина образу, значення і сенс перебувають у тісній взаємодії, взаємно збагачуючи один одного, утворюють єдину тканину свідомості особистості.
Інший аспект психологічного аналізу категорії свідомості в психології близький до того, як розуміють свідомість в природничих науках: фізіології, психофізіології, медицині. Цей шлях вивчення свідомості представлений дослідженнями станів свідомості та їх змін. Стану свідомості розглядаються як деякий рівень активації, на тлі якого відбувається процес психічного відображення навколишнього світу і діяльність. Традиційно в західній психології виділяють два стани свідомості: сон і неспання.
До числа основних законів психічної діяльності людини відноситься циклічне чергування сну і неспання. Потреба в сні залежить від віку. Загальна тривалість сну новонародженого – 20-23 год на добу, від шести місяців до одного року – близько 18 год, у віці від двох до чотирьох років – близько 16 год, у віці від чотирьох до восьми років – близько 12 г. У середньому людський організм функціонує наступним чином: 16 год – неспання, 8 год – сон. Однак експериментальні дослідження ритмів людського життя показали, що таке співвідношення між станами сну і неспання не є обов’язковим і універсальним. У США були проведені досліди по зміні ритму: цикл в 24 год був замінений на цикл в 21, 28 і 48 ч. За 48-годинному циклу випробовувані жили під час тривалих перебувань в печері. На кожні 36 год неспання у них припадало по 12 год сну, а значить, в кожні звичайні, «земні» добу вони економили 2:00 неспання. Багато з них цілком пристосувалися до нового ритму і зберегли працездатність.
Позбавлений сну людина гине протягом двох тижнів. У результаті 60-80-годинного відсутності сну у людини спостерігається зниження швидкості психічних реакцій, псується настрій, відбувається дезорієнтація в навколишньому середовищі, різко знижується працездатність, втрачається здатність до зосередження уваги, можуть виникнути різні порушення моторики, можливі галюцинації, іноді спостерігається втрата пам’яті і суперечливість мови. Раніше вважалося, що сон – це просто повний відпочинок організму, що дозволяє йому відновити сили. Сучасні уявлення про функції сну доводять: це не просто відновний період, а головне – це зовсім не однорідний стан. Нове розуміння сну стало можливим з початком застосування психофізіологічних методів аналізу: записи біоелектричної активності мозку (ЕЕГ), реєстрації м’язового тонусу і рухів очей. Було виявлено, що сон складається з п’яти фаз, змінюваних кожні півтори години, і включає в себе два якісно різних стани – повільний і швидкий сон, – які відрізняються один від одного за типами електричної активності мозку, вегетативним показниками, тонусу м’язів, рухам очей.
Повільний сон має чотири стадії:
1) дрімота – на цій стадії зникає основний біоелектричний ритм неспання – альфа-ритми, вони змінюються низькоамплітудними коливаннями; можуть виникати сноподобной галюцинації;
2) поверхневий сон – з’являються веретена сну (веретеноподібний ритм – 14-18 коливань в секунду); при появі перших веретен свідомість відключається;
3) і 4) дельта-сон – з’являються високоамплітудні, повільні коливання ЕЕГ. Дельта-сон поділяється на дві стадії: на 3-й стадії хвилі займають 30-40% всієї ЕЕГ, на 4-й – більше 50%. Це глибокий сон: м’язовий тонус знижений, рухи очей відсутні, ритм дихання і пульс стають рідше, температура знижується. Пробудити людини з дельта-сну дуже важко. Як правило, розбуджений в цих фазах сну людина не пам’ятає сновидінь, погано орієнтується в навколишньому, невірно оцінює тимчасові проміжки (скорочує час, проведений у сні). Дельта-сон, період найбільшого відключення від зовнішнього світу, переважає в першу половину ночі.
Швидкий сон характеризується ритмами ЕЕГ, схожими на ритми неспання. Посилюється мозковий кровотік при сильному м’язовому розслабленні з різкими посмикуваннями в окремих групах м’язів. Подібне поєднання активності ЕЕГ і повної м’язової розслабленості пояснює друга назва цієї стадії сну – парадоксальний сон. Відбуваються різкі зміни частоти серцевих скорочень і дихання (серії частих вдихів і видихів чергуються паузами), епізодичний підйом і спад кров’яного тиску. Спостерігаються швидкі рухи очей при закритих століттях. Саме стадія швидкого сну супроводжується сновидіннями, і якщо людину розбудити в цей період, то він досить пов’язано розповість, що йому приснилося.
Сни як психологічну реальність ввів в психологію З. Фрейд (див. 2.2). Він розглядав сни як яскраве вираження несвідомого. У розумінні сучасних учених у сні триває переробка інформації, отриманої протягом дня. Причому центральне місце в структурі сновидінь грає гранична інформація, на яку протягом дня не було звернено належної уваги, або інформація, що не стала надбанням свідомої обробки. Таким чином, сон розширює можливості свідомості, впорядковує його зміст, забезпечує необхідну психологічну захист.
Стан неспання також неоднорідне: протягом дня рівень активації постійно змінюється залежно від впливу зовнішніх і внутрішніх факторів. Можна виділити напружене неспання, моменти якого відповідають періодам самої інтенсивної розумової та фізичної діяльності, нормальне неспання і розслаблене пильнування. Напружений і нормальне неспання називають екстравертірованний станами свідомості, так як саме в цих станах людина здатна на повноцінне і ефективну взаємодію з навколишнім світом та іншими людьми. Ефективність виконуваної діяльності і продуктивність вирішення життєвих завдань великою мірою визначаються рівнем неспання і активації. Поведінка тим ефективніше, чим ближче рівень неспання до деякого оптимуму: він не повинен бути занадто низьким і занадто високим. При низьких рівнях готовність людини до діяльності невисока і він може незабаром заснути, при високій активації людина схвильований і напружений, що може призвести до дезорганізації діяльності.

Посилання на основну публікацію